Після повені, обстрілів, пожежі: як сестри з Херсона ведуть бізнес у прифронтовому місті
-
-
>
-
>
-
>
6937
Великий триповерховий магазин зі звичайною назвою «Продукти» у Центральному (колишньому Суворівському) районі Херсона знають всі, хто ще тут залишається, не зважаючи на потужні обстріли та руйнування. Колись, ще до повномасштабного вторгнення, тут вирувало життя, навколо магазину було багато офісів.
Менеджери, які зранку поспішали на роботу, забігали сюди купити каву у паперовому стаканчику, тістечко чи булку на обід. Неподалік працював великий завод дитячого харчування, де за євростандартами виготовляли для малечі соки та пюре зі свіжих яблук, груш, слив, манго, моркви.
Після вторгнення та окупації на цій вулиці стояли російські БТРи, а поруч жив військовий комендант. Згодом велика вода несла повз магазин шафи, посуд, одяг, гілки, сміття та трупи тварин. Наразі вже сюди не заходять офісні працівники, завод з новими цехами вивіз обладнання та зяє ранами розбитих стін.
У магазин «Продукти» заходять переважно ті, кому нема куди й за які гроші їхати. Але магазин працює після потопу та шести влучань, попри діри у даху, понівечений фасад, забиті фанерою вікна.
Кожного дня сюди приходять рідні сестри Надія Капуста та Ольга Чернишова. Вони власниці магазину, а тепер ще й продавчині, прибиральниці, вантажниці, волонтерки.
Про те, як під час окупації вдалося не платити податки росіянам, вулицю всіяну шкарпетками, алкоголь з окупованого Донецька із запахом антисептика, «полювання» за українськими цукерками, перекупників, підпільний грошовий термінал, втрату товару та власного авто після підриву греблі Каховської ГЕС, найбільші страхи та небажання покидати рідне місто, сестри розповіли Район.Херсон.
Розпочали бізнес у складні 90-ті з торгівлі на ринку
Магазин «Продукти» – сімейний бізнес, керує ним старша сестра Надія. Жінка разом із мамою Людмилою розпочали власну справу у 90-ті роки із торгівлі на ринку. Згодом вони взяли кредит та купили перший магазин, потім в кредит купили ще один магазин. Понад 10 років тому вирішили купити велике, триповерхове приміщення.
«Один з магазинів ми продали, знову взяли кредит, за який і придбали цю будівлю. Вона велика, і її ніхто не хотів купувати, бо площа понад тисячу квадратних метрів. Ми приміщення купили дешевше, ніж воно насправді коштувало. Але купували в кредит, який через зростання долара, дуже довго довелося виплачувати», – розповіла Надія.
За її словами, вже тоді приміщення потребувало ремонту, але зробити сестри його не встигли.
«Ми хотіли взяти кредит на будівництво і реконструкцію в іноземному банку, він був чималий, але під низькі проценти. Але тоді заборонили видавати кредити у валюті, тож угода з іноземним банком не відбулася та ще виплачували попередній кредит. Тобто приміщення у нас було, а ось грошей на його ремонт вже ні», – додала Надія.
Магазин «Продукти» вони облаштували за концепцією невеликого магазину біля дому. Торгували крупами, ковбасними та молочними виробами, випічкою, солодощами. Згодом почали завозити й супутні товари – корм для домашніх тварин, миючі засоби.
Окупація та вулиця, всіяна шкарпетками
Зранку 24 лютого, коли жінки дізналися про те, що почалася війна, відразу поїхали у магазин. Перше, що вони побачили – вантажівки з українськими озброєними військовими, які навіть на цивільних машинах добиралися на Антонівський міст.
Біля магазину вже зібралися люди, які у паніці почали скуповувати крупи, консерви, борошно, воду та інші харчі, які можна було довго зберігати. Черги були дуже великі, збиралося до 100 людей, які намагалися придбати якомога більше. Жінки працювали, навіть коли магазини поруч закрилися.
«Перші декілька днів торгували власними запасами, які були чималі, потім ще закупили товарів на оптових базах. У цей день люди, які були біля магазину, раптово почали вигукувати: «Знімайте вивіску та графік роботи, росіяни у місті». Вони самі й познімали та сховали все. Можливо, це нас врятувало від пограбування, бо чотири магазини поруч з нами в той же день пограбували окупанти», – пригадує Ольга.
Тоді сестри закрили магазин та повернулися додому. Знайомі покупці, які жили навпроти «Продуктів», слідкували за обстановкою, поки вздовж вулиці на БТРах каталися окупанти.
«Наші знайомі зателефонували, коли росіяни звідти поїхали, ми з Надею відразу – у магазин. Приїхали й бачимо, що вся вулиця всіяна шкарпетками та білизною. Ми спочатку не зрозуміли, що відбулося. Виявилося, що окупанти по дорозі обносили всі магазини та супермаркети, з яких тягнули не лише алкоголь та їжу, а й шкарпетки та білизну. Вони прямо на вулиці знімали речі й надягали крадене. Своє брудне кидали поруч», – не приховуючи емоцій, розповіла Ольга.
Намагалися не підвищувати ціни та переглянули асортимент
З перших днів окупації запити покупців змінилися, люди хотіли купити якомога більше найнеобхіднішого. Майже відразу у місті почалися перебої із доставкою хліба.
«Люди скуповували все, але найбільший попит мало борошно. З нього можна приготувати млинці, оладки, вареники – це не дуже дорого і поживно. Крупу часто запитували, особливо гречану – вона корисна та й недорога. Але бувало і скуповували дорогі сирні чи м’ясні нарізки, які раніше купували тільки кафе та ресторани», – розповіла Надія.
Зважаючи на запити покупців, власниці трохи переглянули асортимент і зробили ставку на харчі відносно дешеві та популярні. Але при цьому вони до останнього не піднімали ціни, бо в них про це була домовленість із постачальниками. Ті готові були їм поставляти товар у необхідній кількості, але за умови, що вони робитимуть мінімальну націнку та триматимуть ціни на довоєнному рівні.
«Певний час нам вдавалося тримати ціни на найнеобхідніші товари. Курячий фарш, печінку ми продавали за довоєнними цінами – 50 гривень за кілограм», – пригадала Ольга.
Спочатку сестри без обмежень продавали одному покупцеві будь-яку кількість товарів. Але потім зрозуміли, що цим користуються перекупники. Ці люди придбані п’ять кілограмів борошна чи цукру або п’ять пляшок олії несли не додому, а на найближчий ринок, де все це продавали вже у декілька разів дорожче. Згодом у «Продуктах» ввели обмеження на кількість товару.
«Ввечері ми їздили власним авто на хлібозавод, який знаходився біля Антонівського мосту, повністю його завантажували хлібом. Вранці хліб продавали без націнки по 20 гривень, відпускали по буханці на родину. Так було кожного дня, поки був дефіцит хліба у місті», – розповіла Ольга.
Ціни на товари першої необхідності вдалося тримати на рівні, поки в Херсоні не почали відкриватися магазини.
Ще однією проблемою, окрім перекупників та дефіциту, стала відсутність у місті грошових терміналів, де можна було зняти готівку. У «Продуктах» дозволяли розраховуватися картою на 200 гривень щодня.
Читайте також: До «Пласту» йшли заради дітей»: як розвивався скаутський рух у Херсоні й що було в окупації
«Полювання» за цукерками й пивом українського виробництва
З початку окупації в місті був дефіцит не лише хліба, а й ковбасних виробів, товарів, які виготовлялися у неокупованих областях країни. Хоча, за словами Ольги, цукерки, печиво якимись таємними стежинами завозили з Дніпропетровської, Житомирської, Вінницької областей. Коштували вони дуже дорого.
«Влітку позаминулого року, за кілька місяців після початку окупації, найдорожчим подарунком на день народження був кілограм смачних шоколадних цукерок з вільної території», – розповіла Ольга.
Вже у травні у місті з’явилися цукерки, морозиво, печиво, сигарети, алкоголь з окупованого Донецька, ковбаса та сосиски з Нової Каховки та Мелітополя вже з російськими етикетками. Надія розповіла, що діти, коли вперше за довгий час побачили у магазині ковбасні вироби, то з радістю кричали: «Сосиски! Сосиски! Сосиски!».
Сигарети та алкоголь, який везли з окупованого Донецька, були дешеві, але їх просто неможливо було споживати.
«Це був несертифікований, контрафактний товар, дуже низької якості. Після таких сигарет людей нудило, горілка, виготовлена в окупації, тхнула антисептиком. До речі, на етикетці солодощів «Мажор», які виготовляють у Донецьку, було зазначено: «Зроблено в Україні», етикетка була нова, 2022 року», – зазначила підприємиця.
Крім того, у місті почали з’являтися приправи, солоні сухарики, морозиво, печиво з окупованого Криму та Краснодару в упаковках один в один схожих на аналогічні товари українського виробництва, але набагато дорожчі.
Ціни на деякі продукти у місті виросли в три рази. Так, кілограмова упаковка кави у зернах перед війною коштувала в середньому 175 гривень, при окупації на оптових базах її продавали за 500 гривень.
Склалася ситуація, коли російські товари були низької якості та дорогі, а українські, хоч якісніші, також дорогі, але їх мало та треба довго шукати.
«Найчастіше за українськими товарами ганялися військові з окупованого Донецька. Особливою популярністю у них користувалися цукерки, пиво, консерви українського виробництва. Вони розповідали, що у них все коштує дорожче та й не таке смачне. У нас банка сардини у 2022 році коштувала 40 гривень, у них такої ж якості – десь 100 гривень», – каже Ольга.
Читайте також: Миколаївські аншлаги під обстрілами. Частина перша: без російської драми
Не сплатили жодної гривні до російського бюджету
З початку окупації військова поліція щодня приходила до магазину перевірити, чи приймають там рублі та продають російські товари. Росіяни наполягали, аби у магазині не торгували продуктами українського виробництва. Крім того, окупанти слідкували, щоб продавчині не користувалися терміналом. Якби його знайшли у «Продуктах», то конфіскували б і термінал, і весь виторг.
«У нас був мобільний термінал, який ми, коли приходили окупанти, ховали, а потім бігали та шукали зв'язок, аби перевести у готівку кошти не лише для себе, а й для військових з Білої Церкви, яких ми певний час ховали, та місцевих партизан, яким не можна було з’являтися на людях», – розповіла Ольга.
Окупанти вимагали, аби всі підприємці перереєструвалися в Росії до 31 серпня 2022 року. Це був остаточний термін, який до того вже два рази переносили. Тож у серпні Надія змушена була піти до окупаційної податкової.
«Мені сказали, що податки можна не платити до січня 2023 року. Навіть звіти дозволили не подавати. Це нас і врятувало, бо вже у листопаді місто звільнили. Вийшло так, що ми жодного рубля не сплатили до російського бюджету. У 2022 році, після деокупації, єдиний податок за весь рік заплатили одним платежем до українського бюджету», – розповіла Надія.
Крім того, росіяни вимагали, щоб підприємниці сплачували за комуналку на нові рахунки російським банкам. На адресу магазину неодноразово приходили листи від міськводоканалу та обленерго з відповідними вимогами, погрожували обрізати світло та воду. Але сестри трималися до останнього і на це не пішли.
Російські військові, які заходили у «Продукти», боялися коменданта, який жив неподалік від магазину та поводилися відносно тихо. Таке небезпечне сусідство, як не дивно, дозволило сестрам певний час переховувати у себе колишнього військового, учасника одного з українських добровольчих батальйонів, який напередодні війни звільнився зі служби й не встиг виїхати. Він жив у магазині й допомагав розливати воду. Чоловік не міг повернутися на власну квартиру. Він вивів та певний час переховував у себе українських військових. Це помітили його сусіди, тож повертатися додому йому було небезпечно.
Під час відступу у листопаді позаминулого року росіяни вимкнули у місті світло, всі заморожені продукти у магазині зіпсувалися. За словами Надії, тільки морозива та пельменів довелося відправити у смітник майже на 30 тисяч гривень.
Після деокупації Херсона продавчині також зазнали збитків, бо поліція заборонила продавати у магазинах товари з Росії та окупованих територій. Такі товарні залишки доводилося прибирати з полиць, хоч на їх закупівлю були витрачені кошти.
«Після звільнення міста, ціни на товар знизилися. Тож нам довелося їх продавати за ціною нижчою, ніж закупівельна. Але товари держави-агресора довелося викинути, бо могли звинуватити у підтримці Росії. Але ми всі податки платили до українського бюджету», – додала Ольга.
Читайте також: Миколаївські аншлаги під обстрілами. Частина друга: треба ризикувати
Повінь та втрата 90% товару
Чергова біда спіткала сестер-підприємиць з Херсона у червні 2023 року, коли росіяни підірвали дамбу Каховського водосховища.
«Ми того дня власним авто евакуювали людей і не думали про магазин. Товар врятувати не встигли, бо під час евакуації затонула наша машина. Коли потрапили у магазин, там вже по груди стояла вода, яка зійшла тільки через п’ять днів. Тоді з магазину ми витягли тонни мокрого та зіпсованого товару», – розповіла Ольга.
За словами Надії, вони втратили близько чотирьох тонн борошна, дві тонни рису, по пів тонни різних круп, майже всі корми для тварин та побутову хімію.
За підрахунками, 90% товарів довелося викинути. Але Надію та Ольгу лякали не стільки збитки, а те, як утилізувати зіпсоване.
«Під час потопу крупи, печиво, корм змішалися з побутовою хімією, антисептиками. Крім того, брудна вода стояла там декілька днів і в ній було багато чого, в тому числі із затоплених очисних станцій. Це вже не можна було вживати в їжу не тільки людям, а й тваринам. Тому просто викинути все на смітник ми не могли. А ще вологий рис та борошно у мішках могли забродити й загорітися. Тож утилізувати все це треба було на полігоні для побутових відходів», – розповіла Надія.
З цим питанням підприємиці звернулися до Херсонської ОВА, де пояснили ситуацію та попросили допомогти правильно позбутися зіпсованого.
«Ми пояснили, що нам не потрібні акти вилучення чи якісь компенсації за товар. Але влада відмовила та рекомендувала найняти вантажівку. Тоді ми почали стукати у всі двері, залучили журналістів, телефонували у Київ, записували відео у соцмережах. Лише після цього на нас звернули увагу і допомогли все вивезти», – додала Ольга.
Після повені сестрам вдалося відновити деяке обладнання та закупити необхідний товар.
Читайте також: Ховала посуд від прильотів: як офіціантка з Одеси під час війни відкрила студію кераміки
Прильоти, діри у даху та збитки
За останній рік «Продукти» пережили шість прильотів, у даху зяють діри, вода під час дощів стікає по двох верхніх поверхах. За словами Надії, на ремонт даху треба не менше 30 тисяч доларів.
Крім того, уламками побило фасад будівлі та коридор – невелику прибудову з металу та скла, яку зробили для зберігання тепла. Сестри самі найняли людей та забили фанерою вікна і трохи відремонтувати стіни.
Від обласної військової адміністрації вони не можуть отримати навіть плівку, аби якось закриті діри у даху, мовляв, це нежитлове приміщення і підприємці повинні його ремонтувати за власні кошти.
«Нам треба відновлювати пристінне обладнання, метр якого коштує 3,5 тисячі гривень, а у нас – 15 метрів. Під час обстрілів постраждав касовий стіл та двометрова холодильна вітрина під молочне. Така коштує не менше 60 тисяч гривень. Крім того, під час обстрілу від замикання сплавився професійний кондиціонер. Його вартість стартує від 60 тисяч гривень», – розповіла Надія.
Вона побоюється, що це не остаточні збитки та зізнається, що поки доводиться працювати без прибутку.
«Наразі ми завозимо менше товару, бо дуже багато людей виїхали після повені та й під час сильних обстрілів. Майже не торгуємо крупами, бо їх видають у всіх гуманітарних продуктових наборах. У нашому районі переважно залишаються літні люди з обмеженими можливостями. Тож в асортименті орієнтуємося на них», – розповіла Надія.
За словами підприємиць, у Херсоні останнім часом відчується проблема з доставкою продуктів. Це пов’язано не лише з обстрілами, а й мобілізацією. Багато чоловіків зараз на фронті, тож постачальники відчувають кадровий голод – не вистачає водіїв та вантажників.
«На одній з фірм, яка привозить нам заморожені продукти, авто керує водійка, яка ще й працює експедиторкою. Тобто дівчина не тільки розвозить товар, а й розвантажує ящики вагою по 15 кілограмів», – додала Надія.
Підприємиці наразі сплачують лише єдиний податок з прибутків і користуються канікулами зі сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ). Крім того, рятує і те, що податкова під час війни не нараховує пеню та штраф за несвоєчасно сплачені податки.
Найбільший страх та собака Боня
Виїзд з Херсона для сестер – складне питання. По-перше, вони допомагають своїм покупцям, яких давно знають – приносять товар додому, привозять гуманітарну допомогу, звертаються до обленерго, коли відключають світло. Крім того, у районі залишилося дуже мало працюючих магазинів.
Періодично волонтери привозять у район на автомобілі гарячі обіди, які залишають у магазині. У сестер є список та адреси всіх, хто залишається, і Надя з Олею розносять обіди по домівках маломобільних людей.
Крім того, Надія не хоче виїздити, бо вважає, що дуже багато вклала сил та енергії у бізнес, який згодом став і захопленням, і другим домом, і справою життя.
«У мене один страх, боюся можливої аварії на Запорізькій АЕС, яку контролюють окупанти. Це єдине, що може мене спонукати виїхати», – розповіла старша сестра.
Вона зізналася, що погана торгівля її не дуже лякає, бо на практиці знає, що, аби магазин працював у прибуток, повинно пройти чимало часу.
Крім того, жінка не може покинути собаку Боню, яку знайшла на вулиці декілька місяців тому. У Боні контузія, вона майже не гавкає, а коли починаються обстріли, ховається у «траншею», яку сама вирила біля будки.
Минулого року у Надії померла домашня улюблениця – кішка, в якої від обстрілів зупинилося серце.
Коментарі