Дементій Білий: Херсон у своїх назвах вже не російське місто
-
-
>
-
>
-
>
8199
Як в Херсоні виконується закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»?
Розмова із відомим херсонським краєзнавцем, членом комісії з перейменувань при Херсонській міській військовій адміністрації, координатором робочої групи з істориків, краєзнавців та соціологів при цій комісії – Дементієм Білим.
Спілкувалися під час конференції «Політика пам’яті та коммеморація на півдні України: останні здобутки та виклики», яка проходила в Івано-Франківську.
Є група людей, які хочуть перейменувати сам Херсон
– Завершено процес перейменування. Ваше відчуття: це вже закінчення, середина чи тільки початок процесу?
– Ми рік тому взялися за це, сформували список вулиць, які треба перейменувати. Потім підібрали назви, провели обговорення в соціальних мережах, голосування, засідання комісії, все що запланувати ми зробили. А чи буде далі? Я думаю, що буде, обов’язково. Чому? Бо по-перше процес перейменування ініціюють різні групи, які по різному бачать процес і змісти перейменування, також вони по різному ставляться до власної історії, історичних прізвищ та подій. Я знаю групу людей які хочуть перейменувати сам Херсон. Бо вважають, що це колоніальна назва.
– А є пропозиції, на яку саме назву вони хочуть перейменувати Херсон?
– Так. Біліховичі. Відома назва. Хоча я вважаю, що це місто ─ міф. Але люди хочуть перейменувати і вони мають на це право. Є ще ініціативи щодо назв періоду Другої світової війни. Це стосується комуністично-комсомольських ватажків ─ Гірського, Ладичука тощо.
Це один такий пласт, є і інший, він вже не стосується перейменування в рамках деколонізації. Це стосується увічнення пам’яті героїв, які загинули під час російсько-української війни. І тут не тільки про перейменування вулиць. Є різні форми увічнення. І перейменування топонімів ‑ не найкраща форма, бо люди часто забувають. Пам'ять треба підтримувати. Але все-рівно перейменування буде, бо це вічний процес.
– Які основні теми і напрямки були, коли ви взялися за процес перейменування. На що ви хотіли зробити акцент і чи вдалося це?
– В нас були такі підходи: намагання відтворити унікальність Херсона як українського міста, південно-степового міста, міста козацької слави, але міста яке будували представники різних національних меншин. І міста, яке має свою історію.
Хотіли відтворити історичний центр, щоб в там були переважно назви історичного плану, які підкреслювали нашу історію, далі назви вулиць на честь херсонців які розвивали наше місто і щоб обов’язково були назви вулиць на честь українських митців, як сучасних, так і тих, які жили раніше. Задумане вдалося реалізувати частково. В нас є дуже гарні історичні назви в центрі міста, є сквер Михайла Грушевського, сподіваюся буде і пам’ятник. Але є і моменти, які не здійснилися. Ми хотіли, щоб поряд з вулицею Грушевського була вулиця Петлюри, щоб були вулиці Степана або Богдана Бандери. Коли ми виносили це на обговорення, то не всі люди підтримували такі пропозиції. І тут багато причин чому так, але воно є так, як воно є.
Херсон в своїх назвах вже не російське місто
– Головний успіх. Яке перейменування було найважливішим?
– Головний успіх в тому, що ми можемо сказати, що Херсон в своїх назвах вже не російське місто.
– Що не вдалося?
– Я вважаю, серйозним програшем є те, що міська влада відмовилася виносити на обговорення питання перейменування назви проспекту Ушакова на честь Джона Говарда. Ми не змогли переконати міську військову адміністрацію, що треба винести таке питання на голосування.
– За що найбільше критикували вас?
– Були різні форми критики. Частина людей критикувала, що це зараз не на часі, бо йде війна. Інші говорили, що це дуже коштовний проєкт, що багато коштів буде на це витрачатися. Багато було критики, що влада буде розкрадати кошти, яких немає. Чому так? Я вважаю, що це була проблема не перейменування, а недовіри до влади. Всі були переконані, що у владі корупціонери, які будуть розкрадати кошти.
Ну і були дискусії щодо того, яким буде Херсон, які повинні бути назви. Частина людей хотіли більше історичних назв, частина цих історичних назв жодним чином не сприймала. Говорили, що Херсон – це українське місто, і повинні бути лише сучасні українські назви. Нам вдалося вшанували пам'ять братів Бурлюків, Поліни Райко, Івана Терлецького (на честь нього названо вулицю у Кіндійці. Він ветеран Української повстанської армії. Я вважаю, що це дуже добре. З’явилася вулиця Героїв УПА. Не тому, що УПА ‑ це треба увічнювати, а тому, що саме в Херсоні були ветерані УПА, яким радянська влада не дозволяла повертатися на Захід України. (Воїни УПА були засуджені радянською владою та відбували покарання у Сибіру. Після завершення терміну колишнім в’язням дозволили повернутися в Україну, лише не на Захід України – ред.) Це показує, що Херсон змінився.
Херсон - це Запорозькі козаки. Херсонщина ─ це козацький край
– У російській міфології є сталі міфи/символи про російський Херсон ‑ це Потьомкін, Єкатєріна, Суворов, Ушаков тощо. А що може бути, на вашу думку символом українського Херсона?
– Зараз ми можемо згадати 2022 рік, березень, коли були масові демонстрації, коли беззбройні люди вийшли проти озброєних російських окупантів. Це прояв українського Херсона. І ця історія про Херсон, про який окупанти кажуть, що він починався як фортеця Російської імперії. Та ми знаємо, що до цього тут вже були українські козаки, запорожці. Потім прибули французи, німці, євреї, італійці, які розвивали наше місто. І ось ця історія є важливою.
– Все ж таки, яким може бути на вашу думку символ Херсона?
– Херсон - це Запорозькі козаки. Херсонщина ─ це козацький край. В Херсоні з’явилася вулиця Кості Гордієнка. Кость Гордієнко ─ це символ нашої Херсонщини. До речі, я думаю, що є таке поняття – батьки-засновники в США. В Херсоні також є батьки-засновники. Серед них і Гордієнко. Він не був в Херсоні, він помер раніше, але він засновник нашого українського духу, козацтва на нашій території.
Україна – це надзвичайно багата країна на імена, та героїв
– Діячі українського Херсона часів Перших Визвольних Змагань у нових назвах вулиць
– Так, зараз в результаті цього перейменування вдалося надати деяким вулицям в Херсоні імена українських діячів, які на початку 20-го століття працювали в нашому місті. Це вулиця Євгена Яковенка, Херсонського міського голови, якого було обрано від товариства «Українська Хата». На честь інших діячів, таких, як Терентій Якушев, агроном Вагилевич тощо. Це наші відомі українці, які робили Херсон українським.
Терентій Якушев ─ член Тимчасової Ради суспільно-політичного товариства «Українська Хата» Таке товариство виникло у Херсоні з початком Перших Визвольних Змагань. Своєю метою новостворене товариство обрало «відродження українського народу і придбання йому відповідних часу прав у Державі Російській».
Євген Яковенко ─ народився у Шишаках. До 1917 року — санітарний лікар Херсонського повітового земства, з березня 1917 року — Херсонський міський голова, член партії «Народна Свобода», член Ради товариства «Українська Хата». Влітку 1917 року єдиний з українського блоку переміг на виборах в Херсонську міську Думу. Голова губернської управи. Похований у Шишаках на Фурманівському кладовищі.
Вагилевич Володимир Степанович (1876–1920) – вчений-агроном, кооператор, публіцист, громадський діяч. Випускник Херсонського земського сільськогосподарського училища. Працював земським агрономічним наглядачем у Херсонському повіті. Впродовж 1902– 1918 рр. обіймав посаду завідувача сільськогосподарського бюро Херсонської повітової земської управи, а з травня 1918 р. до вересня 1919 р. – повітового агронома; був секретарем редакції часопису «Известия Херсонского уездного земства», видання, яке одне з перших почало писати матеріали українською мовою (1914–1920).
З квітня 1917 р. – гласний Херсонського повітового земського від земських службовців, активний учасник просвітницької комісії Херсонського повітового земства. Повітове земство в 1917 році започаткувало регулярні курси з української мови, історії та українознавства для повітових вчителів.
Впродовж 1917–1919 рр. працював у губернських і повітових продовольчих та земельних органах. За радянської влади служив у Херсонському повітовому земельному відділі, керував агрономічним підвідділом.
Пан Вагилевич був активним учасником кооперативного руху на Херсонщині. Він входив до керівних органів низки кооперативних спілок.
– Постать Нестора Махна
– Я думаю, що, по-перше, тут треба так розділити: питання перейменування – це одне, а Нестор Махно – то інше. Але мій підхід такий: Україна – це надзвичайно багата країна на імена, та героїв. І ми повинні згадувати всіх, хто розвивав Україну, хто проявляв свою волелюбність. Звісно, якщо він не комуніст, який займався репресіями і знищенням людей, якщо він не нацист, який вбивав євреїв, так займався геноцидом.
Махно був творцем селянської республіки, він бив червоних, але перейменовувати вулиці на його честь ─ не впевнений…
– Це важливо не лише для Херсона, а й Херсонщини. Якщо брати звільнену частину Херсонщини, там європейські кладовища наприклад, німецькі релігійні споруди тощо. Можливо треба залучати ізраїльську, німецьку громадськість, істориків вивчати, увіковічувати пам'ять...
– Обов'язково, це треба робити. Наше міське центральне кладовище ‑ це просто сором, в якому воно знаходиться стані. Забалківське кладовище, його фактично немає… Єврейське… Все це наша пам'ять.
– Чи повинна обласна влада втручатися в питання перейменування по громадам?
– Загалом у обласної державної адміністрації є повноваження втручатися.
Треба розвивати різноманітність України
–Контраверсійне питання. Коли я чую про якусь особливість херсонців, про пошук нашої ідентичності я відразу згадую Крим і Донбас, які були «особливими», вимагали до себе якогось «окремого ставлення» і так далі. Чим все це закінчилося ‑ всім відомо. Чи не вважаєте ви, що країна-агресор зможе цим скористатися?
– Треба розвивати різноманітність України. І вважати, що різноманітність є силою. Але залишаються побоювання, що хтось буде гратися на нашій різноманітності, посилювати протиріччя і вести до розколу. Тут завжди треба розуміти, що різноманітність важлива, бо ми всі різні, але ми всі разом.
– Я, наприклад, сповідую тези, що ми повинні об'єднувати Україну родинами і регіонами. Створювати родини з представників різних регіонів України направляти на роботу в сусідні регіони, заохочувати внутрішньоукраїнську міграцію для молоді тощо. Все це скріплює Україну, робить її єдиною. Це також найкращий спосіб розвінчування міфів. Ви підтримуєте таку ідею?
– Абсолютно. Ця ідея є дуже важливою. Коли люди з різних регіонів створюють родини. Це розвиває наше розуміння різноманітності нашої країни. Це важливо.
– Одна з головних помилок України у відносинах з країною-агресором, я зараз про період до 24 лютого 2022 року
– У 2014 році Крим був анексований та окупований армією РФ. І в нас була така концепція: давайте ми зробимо на Херсонщині таку вітрину для мешканців Криму, щоб вони побачили, як гарно тут люди живуть і захотіли повернутися до складу України. Ми почали створювати таку вітрину, але це була помилка. Нам треба було будувати фортечні мури. Будувати фортифікації, укріплюватися, рви, мінування тощо. Ми недооцінили нашого ворога. Ми будували вітрину, дороги, шатли запускали. Навіщо це було робити? Ми все це зробили, а вони напали на нас.
Ми розплатилися за непродуману політику і за власну недооцінку ворога.
