Повернулась до Херсона під час окупації: лікарка пологового розповіла, як працював та працює медзаклад

14 Травня 2024, 18:02
Оксана Томченко 1987
Оксана Томченко

 Оксана Томченко працює в херсонському перинатальному центрі. Це її свідоме рішення: лікарка повернулась у вже окуповане місто у 2022 році й попри постійні обстріли залишається і працює там. Навіть після того, як з метою безпеки довелось переїхати на роботу жити. 

Для Район.Херсон лікарка розповіла, як поверталась додому і в яких умовах херсонки продовжують народжувати. 

Оксана Томченко має понад 30 років лікарського стажу. Майже всю окупацію вона пробула в Херсоні й весь цей час працювала. Майже – оскільки вторгнення росіян до міста пані Оксана зустріла далеко від свого міста і в розпал окупації повернулась додому. Там на неї чекала родина: чоловік, син, мама, свекруха та улюбленці родини – котики. 

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

«Вас ніхто в Херсон не повезе»

«Власне 24 лютого 2022 року ми зустріли на конференції за кордоном, в Об’єднаних Арабських Еміратах. Ми вилетіли 22 лютого, 23-го був перший день конференції, а 24-го ми прокинулись і, як кажуть, припливли. Далі ми вже говорили про те, як дістатись додому», – розповідає пані Оксана.

Квитки назад були – чартерним рейсом до Борисполя. Втім, колеги розуміли, що через Бориспіль вони вже не повернуться. Звичних і запланованих шляхів додому не було. У той день, 24 лютого, у групи був повний шок, каже пані Оксана.

«Хоча у тих, хто знаходився безпосередньо в Херсоні, шок був більший. Люди зараз згадують жахливі річниці – наприклад, 1 березня 2022 року, тут було справжнє жахіття. У нас же – в тих, хто був в Еміратах, звісно, все було інакше», – каже жінка.

Замість запланованого вильоту 27 лютого група вилетіла з ОАЕ 2 березня. Летіли в Румунію. Частина людей летіли до Варшави – звідти їм було зручно дістатись, приміром, центральних областей України. В групі пані Оксани було багато одеситів. До Одеси вони потрапили 4 березня.

Дорога до міста теж була складною. Спочатку – пересадка в Катарі, потім – Бухарест, перетин кордону. До вечора 3 березня дістатись Одеси не встигли – ночували в Чорноморську. Тому дорога затягнулась аж до 4-го.

Пані Оксана ще три тижні прожила в Одесі. Так сталось, що в її колеги там мешкала донька й мала вільну квартиру. Протягом всього цього часу пані Оксана шукала шляхів дістатись до Херсона, який росіяни тоді вже оточили. Обласний центр, до якого раніше з Одеси щопівгодини курсували автобуси й щодня – потяг, із приходом росіян виявився майже недоступним. Тому шукати способи дістатись до Херсона довелось через знайомих та волонтерів. Зрештою, лікарка знайшла волонтерську організацію, яка могла з цим допомогти. 

«Я прийшла туди, мене зустрів чоловік. Я мала повідомити, від кого я. Добрий день, кажу, я від ось цієї людини й у мене до вас незвичне прохання. Він такий, із хитрою посмішкою: що, цигарки передати? Я кажу, ви що, хіба цигарки – незвичне прохання? Видаю йому: мені треба повернутись до Херсона. Той дивиться на мене й каже: «Ви з глузду з’їхали? Всі їдуть звідти, а ви туди». А я кажу, що не можу туди не повернутись: у мене там родина, зокрема літня мама. Він: забирайте їх сюди – туди вас ніхто не повезе», – згадує лікарка Томченко.

Зрештою, після низки дзвінків і десятків розмов із колегами, волонтерами, посадовцями Херсонської області, вдалось домовитись про виїзд. Він був тривалим. 

Росіяни залякували херсонців обстрілами

Офіційних «коридорів» для в’їзду до Херсона чи виїзду звідти не було. Всі «коридори» були умовні, тому ніхто нічого гарантувати не міг. 

Пані Оксана доїхала до Миколаєва – і там знову довелось зупинитись у колеги, адже подальший виїзд постійно затримувався. Везти мали волонтери. Дорогою до Херсона постійно тривали російські обстріли. 

Якраз починався дуже складний і моторошний період обстрілів на Олександрівському напрямку. Олександрівка – це селище на шляху між Херсоном і Миколаєвом. Пані Оксані та її колегам обіцяли навіть броньовану автівку «швидкої», яка мала везти медикаменти й заразом підібрати людей. Зрештою, допомогли саме колеги. В медичній сфері всі один одного знають, каже пані Оксана. Чоловік колеги повертався з Миколаєва до Херсона, він і допоміг.

Тим часом і чоловік, і син пані Оксани були в Херсоні. Росіяни рясно обстрілювали місто з різних видів озброєння. Втім, чоловіки не йшли до укриттів: ховались просто між двох стін у квартирі. Дуже допомагали мама і свекруха, які приносили продукти. Жінкам пересуватись окупованим містом було безпечніше, ніж чоловікам – вони росіян зазвичай цікавили менше. 

З Еміратів телефонувати було важко, тому сімʼя переважно переписувалась. Лише 1 березня пані Оксана змогла зателефонувати: і чоловік, і син просто сиділи між двох стін у темряві, бо Херсон рясно обстрілювали росіяни, які саме оточували місто.

Танки заходили до мікрорайону, де жила родина пані Оксани. З балкона чоловік і син спостерігали, як рухалась техніка. На вулицях були постійні перестрілки: росіяни часто стріляли в повітря для залякування місцевих. Але стріляли й в людей. 

Пані Оксана розповіла про проблему з водою на початку окупації в її будинку в Херсоні. Приїхали комунальники лагодити водогін. Росіяни стріляли по комунальниках.

«Бог мене милував – я того всього не бачила. Я пережила менше, ніж ті, хто був тоді в місті», – пані Оксана додає цю фразу кілька разів, підкреслюючи жах окупації та особливо її початку.

Окупантки за допомогою не звертались

Одразу після повернення до Херсона – у квітні 2022 року – Оксана Томченко вийшла на роботу, до пологового будинку, де працювала і до повномасштабного вторгнення. 

Тоді перинатальний центр очолював Юрій Остапчук. Згодом виявиться, що він перейшов на бік росіян – після деокупації міста він поїхав разом із ними. Остапчука з посади директора перинатального центру звільнили у вересні 2023 року.  

Юрій Остапчук
Юрій Остапчук

Втім, потрібні для формальних нюансів роботи центру печатки Остапчук залишив. Заклад продовжував працювати. До звільнення міста і майже рік після деокупації Херсона Оксана Томченко його фактично й очолювала.

Фактично пологовий будинок, як і багато інших херсонських закладів, залишився самі по собі. 

«Ми просто продовжували працювати – ніби по накатаному. Робили свою роботу, надавали допомогу, отримували кошти від НСЗУ», – згадує Томченко. 

Пацієнтів стало набагато менше, ніж було до окупації. Дивом пологовому будинку вдалось не відчути дефіциту ліків – з медикаментами проблем не було. Пані Оксана пояснила, як так сталось. 

Річ у тім, що до окупації адміністрація якраз встигла придбати медикаменти на перший квартал 2022 року. Звісно, із розрахунку потреб доокупаційного періоду. А оскільки кількість пацієнток і відповідно пологів зменшилась щонайменше втричі, цього запасу вистачило на весь період окупації і навіть трохи залишилось. 

Росіянки до перинатального центру не звертались. Лікарка каже, оскільки цього вдалось уникнути, етичної проблеми надання медичної допомоги ворогу вона не мала. Пані Оксана зазначає, що лише чула, що десь наче були випадки звернення росіянок, але точно не знає. Проте їй та працівникам перинатального центру обслуговувати їх не доводилось. 

А ось після зґвалтувань окупантами херсонки народжували: два такі випадки були саме в херсонському пологовому. Спочатку жінки хотіли залишити дітей у закладі, але, зрештою, після майже цілодобового перебування разом із новонародженими в закладі під обстрілами не наважились на це. 

У 2024 році в Херсоні народились понад 60 дітей

У ніч із 1 на 2 грудня 2022 року у дворі, де жила родина пані Оксани, були дуже потужні вибухи від російських обстрілів. 

«Ми довго сиділи в коридорі. Все навкруги дрижало. Я не рахувала, скільки було прильотів – просто сиділа в коридорі й молилась», – згадує вона

Вранці 2 грудня пані Оксана пішла на роботу, а коли повернулась додому, її здолала панічна атака. Того ж дня вона зібрала всі необхідні речі й разом із чоловіком переїхали жити до неї на роботу. Так вони досі там і живуть.

Від обстрілів росіян сильно постраждав дах пологового, потім пішли дощі. Разом із сусідами, які залишились, Томченки латали дах. А 6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС: будинок пані Оксани постраждав і від затоплення. Жити в тому домі досі неможливо. 

З окупантами, каже пані Оксана, вона не спілкувалась – це її оминуло. Росіяни кілька разів приїздили до пологового, але спілкувались виключно з адміністрацією. З колективом вони зовсім не розмовляли, згадує жінка.

Додому лікарка намагалась ходити так, аби не перетинатись з окупантами: з роботи швидко на ринок і дворами додому. На щастя, каже лікарка, все розташоване відносно недалеко і транспортом можна не користуватись. 

Росіяни обстрілювали й пологовий будинок. У січні 2023 року – кілька разів. Першого разу вибуховою хвилею вибило вікна, вдруге постраждали плити перекриття й внутрішні стіни закладу. Пані Оксана була свідком майже всіх обстрілів. 

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік
Перинатальний центр після обстрілу, 2024 рік

Наразі перинатальний центр працює і надає всю необхідну жінкам допомогу, каже лікарка. Адаптувались і до постійних обстрілів: обладнали приміщення під землею – так, аби жінки могли народити й безпечно перебувати з дитиною під наглядом працівників закладу. Їх у пологовому залишилась приблизно третина від доокупаційного періоду.

Попри все, в Херсоні продовжують народжуватись нові мешканці й мешканки: всього з початку року у місті народились 88 малюки (24 у квітні, 22 у березні, 26 у лютому та 16 у січні). Зокрема, саме в березні вперше після кількарічної перерви у Херсоні народилась двійня

Читайте також: Лікували і консультували в окупації та під обстрілами: історія роботи лікарки в окупованому Херсоні

    ∗ ∗ ∗

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.  Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю СІД Медіа Груп і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Коментар
25/05/2024 Субота
25.05.2024