Дерусифікація Херсона: в якому напрямку рухається процес зміни топоніміки міста
-
-
>
-
>
-
>
5103
Широкомасштабна агресія Росії проти Україн змусила не стільки владу, скільки громадськість взятися за таку роботу, яка мала б бути виконана ще на початку 90-х років: перейменування топонімів. І, можливо, якби вона була зроблена раніше, наше суспільство не мало б таких проблем із самосвідомістю та національною ідентичністю, які мало впродовж трьох десятиліть з моменту відновлення державної незалежності.
Російський наратив у назвах херсонських вулиць
Увесь російсько-радянський період історії Херсона мав чіткий імперський наратив, відображений у назвах вулиць, проспектів, скверів; які рясніли іменами російських державних діячів, митців та науковців, чиї дії зазвичай мали антиукраїнський характер; а також пам’ятних датах та подіях в історії метрополії.
Винятком були лише кілька вулиць, які в середині XX століття названі на честь провідних українських літераторів. Їх імена комуністична пропаганда використовувала у власних інтересах, втім і їм були відведені другорядні позиції. І якщо вулиця та площа імені Тараса Шевченка отримали свої назви в серединних частинах міста (не в центрі, але й не на околицях) з непогано розвиненою інфраструктурою, то вулиці названі на честь Івана Франка, Лесі Українки та Івана Котляревського розташовані в локаціях малодоступних як для немісцевих, так і для переважної більшості херсонців.
Зі здобуттям української незалежності в багатьох містах країни стартував процес зміни російсько-радянської топоніміки. Втім, у Херсоні не змінилося нічого. І так тривало аж до подій Революції Гідності.
Декомунізація і перша спроба перейменування
9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Закон зобов’язав органи місцевого самоврядування перейменувати райони у містах, сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости, інші об'єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об'єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму.
Нарешті зміни торкнулися й Херсонської громади. До 22 лютого 2016 року міський голова Володимир Миколаєнко підписав розпорядження про перейменування 93 геонімів (назв вулиць, проспектів, бульварів, площ) та Комсомольського району міста.
Таким чином на мапі міста вперше з’явилися топоніми, які мають у своїх назвах імена історичних постатей України, зокрема вулиці: Ярослава Мудрого, Володимира Великого, Гетьмана Сагайдачного, Пилипа Орлика, Івана Богуна; а також діячів національно-визвольного руху, уродженців Херсонщини, а саме: генерала-хорунжого армії УНР Олекси Алмазова та полковника армії УНР Володимира Кедровського.
Разом з тим, частину вулиць не перейменували, а просто повернули старі імперські назви. Наприклад, вулиця Карла Маркса стала Потьомкінською, Комунарів — Воронцовською, а Преображенська — Декабристів. Це стало можливим завдяки сприянню очільника комісії з перейменування Сергія Черевка, який у 2022 році добровільно пішов на співпрацю з російськими окупантами.
Тож, попри втілення в життя декомунізаційного Закону, більшість топонімів Херсона й надалі мали назви пов’язані з імперським минулим, лишаючи місто в тенетах російського ідеологічного простору.
Деокупація Херсона та Закон про деколонізацію
Після звільнення Херсона в листопаді 2022 року повстало питання остаточно позбавити місто від імперських маркерів. У квітні 2023 року президент України підписав закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії». Після чого розпочала роботу комісія з питань перейменування вулиць у Херсонській міській раді, яка опублікувала перелік зі 135 назв вулиць, провулків, проспектів, що потребують дерусифікації.
«Коли Херсон був звільнений, до військової адміністрації надійшли звернення від херсонців із проханням перейменувати російські назви. Людей можна було зрозуміти: вони не хотіли знаходитись на вулицях, які носять імена російських імперських або радянських генералів, залишки усієї тієї російської культури, яка призвела до цього агресивного нападу Росії на Україну, і тому люди вимагали перейменування цих вулиць», — розповів тоді член топонімічної комісії та краєзнавець Дементій Білий.
Згодом провели перші громадські обговорення у яких взяли участь понад 2000 херсонців. За результатами голосування нові назви отримали 17 вулиць, скверів, парків, провулків, а також Суворовський район міста. За підсумками другого етапу перейменували 20 об’єктів, третього — 13.
Формат онлайн-голосування передбачав три варіанти за кожен з пунктів: два запропоновані комісією, та варіант «інше» — де можна було зазначити варіант на власний вибір.
Але не обійшлося без скандалів. Пропозицію громадських активістів щодо повернення центральному проспекту міста історичної назви Говардівський місцева влада саботувала. Серед двох основних запропонованих для голосування варіантів були: Незалежності та Волі. За результатами проспект Незалежності отримав 49,2% серед тих, хто взяв участь в онлайн-голосуванні. За варіант увічнення імені Джона Говарда (який провів у Херсоні останні роки життя, помер та похований) загалом віддали свої голоси понад 38 відсотків. Люди самостійно вписували у розділі «інше» різні варіації топоніма, що призвело до виникнення десятків різних форм. Та вони навіть в купі не змогли перевершити запропонований міської адміністрацією варіант.
Втім вулиця імені британського філантропа з’явилася в одному з найновіших мікрорайонів міста, віддалік від історичного середмістя. Ініціатори аргументували такий крок тим, що ця вулиця веде до старого цвинтаря, де власне похований британський філантроп.
Загалом позиція комісії з перейменування виявилась доволі неоднозначною. Її представники не надто прагнуть бачити у місті вулиці названі іменами історичних постатей всеукраїнського масштабу, надаючи перевагу в кращому разі локальним персонам або ж взагалі пропонували лишати все як є. Так, приміром, з десятків перейменованих варіантів об’єктів топоніміки серед провідних постатей національно-визвольного руху України увічнені лише Імена Михайла Грушевського та Івана Мазепи.
Проте комісія ігнорує постать брата Степана Бандери Богдана (якого за однією з версій, представники Червоної Армії застрелили на території Херсонщини), його кандидатуру так і не винесли на розгляд. Водночас деякі представники топонімічної комісії відстоювали збереження назви вулиці Маяковського. Мовляв, російський літератор етнічний українець, а також буцімто є засновником футуристичної школи в Херсоні, отже на їх думку, цей топонім має бути недоторканним.
Іншою ознакою дерусифікації херсонської топоніміки стала пам’ять про сучасну російсько-українську війну. З’явилися назви в яких увічнили імена загиблих військовослужбовців та поліціянтів: Андрія Тарчинського, Руслана Сторчеуса, Віталія Новицького, Андрія Набєгова та Влада Ковальова. Вулиці Бахмутська та Маріупольська — данина українським містам, які найбільше постраждали від російської агресії. Серед нових назв також: площа Збройних сил України, проспект Національної Гвардії України, набережна Героїв Херсона, вулиця Морської піхоти.
«Перейменування відбувається несистемно й поверхово. Більшість нових назв не мають логіки та історичного контексту; а нейтрально забарвлені топоніми як то: вулиця Європейська, вулиця Каштанова, провулок Сонячний, площа Нескорених та площа Незламності стали безіменними, вони позбавляють місто індивідуальності», — так вважає херсонський історик та краєзнавець Валентин Авраменко.
За його словами, історія Херсона значно довша за офіційну російську імперську версію, і має безперервний зв’язок з українською традицією державотворення, тому варіантів для зміни старих назв чимало.
«Ще з часів давньої Русі у межах сучасного Херсона існувало місто-порт Олешшя, там знаходився славнозвісний шлях «З варяг у греки»; також вся територія правобережної Херсонщини належала до Великого князівства Литовського; а на початку ХХ столітті місто перебувало у складі Української Народної Республіки. Тож логічно буде увічнити імена Святослава Хороброго, князя Вітовта та полковника армії УНР Петра Болбочана в історичній частині міста. Крім того, ці постаті не викликають суперечностей у суспільстві» — каже краєзнавець.
Події останніх років свідчать, що теперішня російсько-українська війна, це не про гроші. Вона за імперську ідеологію. За період окупації міста херсонці сповна відчули на собі силу російської пропаганди та репресивного апарату, спрямованих на зачищення будь-яких ознак приналежності міста та його мешканців до України. Тому нагальною задачею є наситити простір українськими маркерами, перш за все для молодого покоління. Але підходити до цього процесу треба вкрай виважено, щоб не припуститися помилки минулого.
Читайте також: Хокейний клуб «Дніпро» з Херсона: як окупація змінила льодових «щук».
