«Допомагала віра та надія»: херсонський історик та письменник Артем Петрик про «Бастіон Півдня», щоденник окупації, Литву та власні мрії

30 Грудня 2023, 18:55
Артем Петрик 2377
Артем Петрик

Артем Петрик — херсонський науковець та письменник, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету, спеціальний кореспондент Laisvas ukrainos kanalas. Переживши окупацію в Херсоні, Артем видав вже дві книги, як водночас можна назвати і художніми, і документальними. 

Як історик, він детально документував всі події окупації в Херсоні — і саме цей своєрідний щоденник ліг в основу першої книги, виданої після деокупації: «Сни про Херсон». Ця книга стала для Артема і першою художньою, яку він написав, адже попередні роботи були науковими. Друга книга — «Його звуть Падре», яка вийшла за кілька місяців після «Снів», зовсім інша, хоча не менш цікава і не менш херсонська.

Артем Петрик
Артем Петрик

Із Артемом Петриком про окупацію, про творчість та історичні зв’язки Херсона з Литвою говорив журналіст Район.Херсон Олексій Косенко

— Артеме, чому ти вирішив опублікувати спогади про окупацію Херсона?

— Книга («Сни про Херсон») писалася з весни 2022 р. і була способом зафіксувати реальність, породжену великою війною та окупацією на прикладі одного міста. Також написання стало засобом терапії в умовах постійного стресу. Ну а видати збірку я вирішив для того, щоб зберегти пам'ять про все, що довелося пережити херсонцям. 

— Як ти зустрів перші дні Великої війни? 

— Як і більшість, думаю, у шоці від несподівано-швидкого просування ворога, вперше у житті побаченого і відчутого, — атмосфери війни та відчаю від усвідомлення окупації. 

— Що в окупації запам'яталось найбільше? Що було найважчим саме для тебе? 

— Таких моментів багато. Рахував кожен з 8 місяців і 13 днів, прожитих у тих обставинах, і чекав будь-якого фіналу, враховуючи рід та активність моєї діяльності до 24 лютого. Відчуття запам'яталися, так би мовити. Найважчим було усвідомлення невизначеності кожного дня, розуміння, що десь є вільна Україна, а поряд покинуті собаки виють та хазяйнують інтервенти. 

— Як взагалі проходив твій звичний день під час окупації міста? Що саме тобі допомагало триматись? 

— Невесело, у роздумах про майбутнє і практичних заходах, як не потрапити до рук ворога і прожити до наступного «звичного дня» в окупації. Допомагала віра і надія, що справедливість торжествуватиме і ми таки побачимо, як непрохані «гості» тікатимуть за Дніпро.

Артем Петрик під час окупації змушений був змінити зовнішність
Артем Петрик під час окупації змушений був змінити зовнішність

— А як ти зустрів новину про вхід української армії до міста? 

— З радістю, звісно. Але усвідомлення прийшло не одразу, десь на наступний день. Занадто ми цього чекали і водночас були впевнені, що ворог просто так не піде, не сумнівалися у тому, що у місті будуть бої. Тож те, що відбулося 11 листопада, мені бачилося дивом. 

Артем Петрик з українськими військовими у вільному Херсоні
Артем Петрик з українськими військовими у вільному Херсоні

— Чим для тебе був Херсон до війни? Чим для тебе він є зараз? 

— Рідне місто — і цим усе сказано. Місцем, де я знаходив відпочинок і натхнення, куди хотів повертатися, де б не був і не жив. Зараз він, скоріше, символ пережитого і особисто, і всіма нами. 

— Наскільки важливим, на твою думку, в розрізі російсько-української війни було те, що Херсон боровся в окупації, показав свій український дух? А наскільки важливим було звільнення Херсона? 

— Це був приклад цивільного масового спротиву агресору, для самого міста — випробування на справжню українську ідентичність, для країни — відкриття «Бастіону Півдня», яким виявився Херсон, для агресора — світоглядний злам та ментальна поразка, коли було зруйновано стереотип про якесь там «тяжіння до Росії» чи «російську свідомість» регіону. 

Визволення міста, правого берегу неможливо переоцінити. З військової точки зору це була перемога, яка дозволила ліквідувати небезпечний ворожий плацдарм на правобережжі України, зруйнувати плани окупантів з оволодіння Півднем. З ідеологічної — крах російського пропагандистського міфу про «непереможність» російської армії та те, що «Росія приходить назавжди». 

Не слід забувати, що перемога у Битві за Херсон — це і визволення єдиного обласного центру, захопленого окупантами з 24.02.2022. Операція — черговий і важливий етап в успішній українській контранступальній кампанії осені 2022-го, що почалася з перемог на Харківщині, північній Донеччині.

— Чи впізнали деякі люди себе в книжці? Чи впізнавали колаборантів, яких ти описував? 

— Так, нерідко, але в основному впізнавали не себе, а інших і навіть тих, про кого у реальності в книзі не йшлося. Стосовно «колобків» — колаборантів, то чимало з них прямо названі на сторінках твору, і добре відомі містянам. 

— Це перший твій досвід написання книжки? 

— Ні, але у саме у літературному полі, «Сни про Херсон»  для мене — «первісток». До цього виходили мої дослідження з історичної тематики, пов’язані з минулим Литви. Зокрема, «Епоха великих надій: нариси історії міжвоєнної Литви (1918-1940)». Книга про те, як творилася, завойовувалася і жила Литовська держава в епоху між світовими війнами. Близька і повчальна, насправді, нам, українцям, історія. Досвід наших вірних і випробуваних друзів і фактичних союзників. 

Наукова праця Артема «Епоха великих надій»
Наукова праця Артема «Епоха великих надій»

— Чи читали твою книгу у Литві? Якщо так, то які відгуки.

— Якщо про наукові роботи — то звісно, вони виходили на базі литовської Інституції, в якій я працюю, презентувалися у Литві, мали відзнаки. Щодо «Снів про Херсон» — то теж так, але йдеться поки про україномовного читача. Книга взагалі знайшла свою аудиторію від Канади і США до Ісландії. Здебільшого серед української еміграції сучасної хвилі, осередків діаспорян з Херсона. 

Власне литовським коллегам і аудиторії цікаві як досвід виживання в умовах російської окупації (з чим Литва також неодноразово стикалася у своїй історії), так і символізм пройденого вченим та активістом, безпосередньо пов’язаним саме з Литвою. У цьому і причина інтересу литовських ЗМІ та громадськості до конкретного твору.

Читайте також: «Роблю добрі екосправи»: як переселенець з Херсона рятує планету від глобального потепління та допомагає ЗСУ.

— Чи плануєш видавати книжку про Херсон в інших країнах? 

— Такі пропозиції ми отримуємо, розглядаємо і не можу заперечити, що є і конкретні плани. Скоріш за все, у перспективі, в першу чергу, йтиметься про видання у країнах Балтії та Польщі. 

— В твоїй новій книжці «Його звуть Падре» головний герой — доволі активна людина з дуже цікавою біографією. Але книжка охоплює не так багато часу. Чи немає часом ідеї продовжити історії про Падре або написати більший роман про нього? Адже читається все на єдиному диханні. 

— Падре — головний герой книги, але тут про ширше, він — силует на тлі трагічної та великої епохи, свого роду свідок часу, хранитель галереї образів і живих, і мертвих. Цілком можливо, що продовжимо: історії, сюжети, дійовою особою яких є Падре, як і раніше, з’являються. 

Артем Петрик з прототипом героя його книжки війьсковим капеланом Сергієм «Падре» Дмитрієвим
Артем Петрик з прототипом героя його книжки війьсковим капеланом Сергієм «Падре» Дмитрієвим

— Прості життєві історії, огорнуті в дуже красиві і повні оповіді, часом містичні, — це, в першу чергу,  про «Сни про Херсон». А чи записуєш ти далі історії і пригоди, пов’язані з Херсоном?

— Так, у них дійсно є щось містичне, адже, оповіді торкаються і духовної складової, лінія оповіді, нерідко, проходить між минулим і сучасним, а це завжди своєрідна грань. 

Оповіді про Херсон могли б народжуватися і далі, втім, останнім часом, тема ця стає все більш важкою психологічно. Шлях окупації змінився новими випробуваннями для міста та його жителів. Це і про жорстокі обстріли, і про наслідки теракту окупантів на Каховській ГЕС, про масовий ментальний травматизм, народжений новими викликами і нездійсненими сподіваннями. Тож усе це ще належить прожити і осмислити.

— Що ти мав на увазі в розділі «Потойбічна Херсонщина», зокрема образ вовка та діда? Тільки без спойлерів. 

— Саме те оповідання — про надію, віру у кінцеве визволення та справедливість і по відношенню до тих, хто страждав, і тих, хто приніс війну на нашу землю і примушував до страждань безневинних — заручників комплексів меншовартості і злоби «творців» та «продюсерів» рашизму. 

Дід — це образ родини, предків — якір, що тримає людину в момент випробувань, пам’ять про рідних, яка дає силу виживати. Вовк — символізує совість, можливо, те, що все зроблене в житті зважується і не минає розумного погляду Того, хто невідступно слідує за нами, не стільки судить, як милує нас... 

— За мотивами книги «Сни про Херсон» була створена вистава «Листи без відповіді» в постановці Ахтема Сеїтаблаєва. Де вже проходила вистава? Чи можна десь її подивитись в найближчій час? 

— Прем’єра вистави «Листи без відповіді» відбулася на початку літа 2023 року. Захід відбувся у Посольстві Литовської Республіки в Україні. Глядачами тоді виступили представники дипломатичного корпусу країн Заходу та українські військові. В подальшому показ вистави планується у дружніх до України країнах. 

Надзвичайний і повноважний посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас, Артем Петрик та військовий капелан Сергій «Падре» Дмитрієв
Надзвичайний і повноважний посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас, Артем Петрик та військовий капелан Сергій «Падре» Дмитрієв

— Чому ти вибрав для себе саме такий науковий напрямок — історії країн Балтії? 

— Цьому чимало причин. Тут і походження родини мало значення. Проте, не це головне. Балтійські держави з дитинства цікавили мене, усім: від географії до етимології імен та прізвищ, історичного досвіду визвольних змагань народів Литви, Латвії та Естонії у ХХ столітті.

— Як у Литві ставляться до російсько-української війни? Як допомагають Україні? Може є приклади допомоги від звичайних людей? Наскільки вони знають про події, що відбувались у Херсоні? 

— Литва — давній і послідовний союзник українського народу у його боротьбі за незалежність. Особливо активно Литва стала підтримувати нашу країну з початком російської агресії у 2014 році. Від того часу і тим більш після 24 лютого 2022-го литовська допомога мала комплексний характер, включала участь Литовської держави та суспільства. Зокрема з 2019 р. діє програма в межах «східного партнерства» з навчання студентів з родин українських військових та талановитих дітей з малозабезпечених родин. За її реалізацію і координацію, від Клайпедського університету відповідав я особисто. 

Додам, що Литва надала прихисток десяткам тисяч українських біженців від війни, стала новою домівкою та відкрила перспективи творчої і трудової реалізації. 

— Розкажи про історичні зв’язки України та Литви. 

— Ця тема велика за обсягом, говорити можна довго. Достатньо згадати, що наші народи мали унікальний і тривалий досвід спільного життя в межах Великого князівства Литовського. У ХХ столітті двічі, у 1918 – 1920-х та 1940-х – 1950-х роках боролися за відновлення незалежності проти тих самих ворогів. У міжвоєнний період Литва надавала підтримку українському визвольному руху, тож сучасна дружба і взаєморозуміння обох країн виросли на родючому ґрунті.

Артем Петрик з гербом Литви «Погоня», який довелось ховати під час окупації
Артем Петрик з гербом Литви «Погоня», який довелось ховати під час окупації

— Розкажи про твій погляд на війну як історика. Наскільки зараз важлива робота зі збирання спогадів, документування їх? Чи можна вже робити якісь наукові дослідження з теми російсько-української війни? З якими історичними подіями ти можеш провести паралелі? 

— Так, вважаю, потрібно. Якщо вам дозволяє психічне здоров’я, психологічний стан, то маєте таку можливість, — писати спогади. Кожен із них цінний, незважаючи на рівень майстерності у подачі. Кожен клаптик може допомогти відтворити картину. З часом деталі сильно затираються і краще робити все по гарячих слідах або занотовувати у ході подій. Знову ж таки, якщо дозволяють обставини. Крім того, все це може бути дуже корисною психологічною терапією.

Стосовно наукових розвідок — вони вже здійснюються. Втім, є зрозуміла проблема  доступу до документів. Події продовжують відбуватися у реальному часі. Трагедія Півдня, наприклад, абсолютно очевидно, чи не найскандальніше питання. Чимало дійових осіб вкрай зацікавлені, щоб правда про дії, які дали окупантам скалічити, зруйнувати регіон, максимально довго не були висвітлені. Цим також може пояснюватися складність дослідницької роботи.

Стосовно паралелей...чомусь не хочеться їх робити. Зупинюсь на тому, що сучасне російсько-українське протистояння є найбільшою війною на континенті від часів Другої світової війни.

— Що ти вкладаєш в поняття «перемога України»? 

— Звісно у мільйонах сердець жива національна мрія про Україну в кордонах 1991 року — і я не є виключенням. Однак, прагматично дивлячись на актуальний стан справ, вважаю насущною ціллю — збереження самостійної Української держави як такої, далі — вже інші етапи боротьби, направлені на досягнення «мрії» — стратегічного результату. 

Треба розуміти, що на це може піти життя цілого покоління, а може і не одного, та не захоплюватися ілюзіями. На кінцевий результат і швидкість його досягнення впливатиме не лише наше бажання і праця, але і міжнародний контекст.

 

Артем Петрик зі своєю науковою працею
Артем Петрик зі своєю науковою працею

 

Читайте також: Зосередження на собі, супернику і своїх відчуттях: як дівчина з Луцька б'ється в лицарських обладунках.

Коментар
17/04/2024 Середа
17.04.2024