Богдана Хмельницького вважав рятівником родини: 21 листопада 1931 року народився херсонський краєзнавець Август Вірлич
10 грудня 2022 року у Миколаєві було похмуро, виднілись сліди вчорашнього дощу. «Місто заклеєних вікон» — протягом восьми місяців 2022 року росіяни нещадно його обстрілювали з лівого берега Херсонщини. Після деокупації Херсона миколаївчанам стало трохи легше. Втім, російські ракети продовжили своє знущання вже над Херсоном — і Миколаїв став тим містом, де херсонці могли не лише отримати частину адміністративних послуг, а й зробити закупи, звернутись до лікарень. Херсон перебував під цілодобовим обстрілом. Втім, як і зараз. Тому чимало установ не могли працювати.
Саме з Миколаєва відправились далі 60 кілограмів цінного вантажу, спакованого нашвидкоруч: починався черговий обстріл Херсона, над будинком вже «шелестіли» російські «Гради», тому потрібно було якнайшвидше спакувати і виїхати. Про відправку з Херсона не йшлось: це надто небезпечно — могло прилетіти будь-куди щохвилини. Також під час обстрілів часто зачинялись відділення служб доставки.
Виїхати вдалось швидко. У Миколаєві дві великі і важкі торби відправились далі, у безпечніше місце. Це був архів Августа Вірлича: книжки, журнали, фото, зошити, щоденники, записники. Архіви зазвичай не вимірюють у кілограмах, але в цьому випадку таке вимірювання було доречне. Архів пережив окупацію — росіяни його не знайшли.
Родину врятував Богдан Хмельницький
Август Вірлич — відомий на Херсонщині краєзнавець, громадський та політичний діяч, журналіст — народився 21 листопада 1931 року. В одних джерелах зазначають місцем його народження село Царичанку (Дніпропетровська область України), інші — станиця Каневська Краснодарського краю.
Подібні розбіжності могли виникнути через те, що радянські «фахівці» так записали. У всіх автобіографіях та у паспорті Августа Вірлича зазначена саме Царичанка — і сам він називав рідною саме Царичанку.
Родина Августа Вірлича під час Другої світової війни опинилась у концентраційному таборі. Загалом родина побувала в кількох таборах і зрештою опинилась роз'єднаною: батько Ернест Вірлич — в одному таборі, мати з дітьми — в інших. Зрештою, після закінчення війни вже совєти розділили родину ще раз. Оскільки Август Вірлич мав ім'я, яке часто можна було зустріти у німців, совєти вирішили, що він — німець. До цього додалось поширене у німців ім'я батька — Ернест. Жодні пояснення про те, що мати — українка, а батько — угорець і ці імена притаманні угорцям, не діяли.
Так Август Вірлич опинився на довічному спецпоселенні в Соль-Ілецьку на Уралі. Там закінчив школу і вступив до фізико-математичного-факультету Оренбурзького педінституту. Хотів на історико-філологічний, але через те, що перебував на спецпоселенні, йому відмовили.
1954-й рік став переламним Августа Вірлича. Це був рік «відзначення» 300-річчя так званого «возз’єднання України з Росією». Кульмінацією святкування стало рішення про передачу Кримської області зі складу радянської Росії до складу Української РСР. Але іще однією важливою особливістю цього року стало те, що за підсумками ХХ з'їзду КПРС Август Вірлич зміг опинитись на волі: його звільнили як українця за матір'ю «на честь» саме 300-річчя так званого «возз’єднання». Август Вірлич напівсерйозно жартував: Богдан Хмельницький врятував нашу родину. Все життя Богдан Хмельницький посідав особливе місце в дослідженнях Августа Вірлича.
Історія і краєзнавство стали справою життя
Вступити на омріяну спеціальність — історія — Август Вірлич так і не зміг. Повернувшись на Херсонщину після звільнення 8 травня 1954 року, він не отримав жодного документу, який би засвідчував, що він не просто так перебував на Уралі. Розміщений вище документ про реабілітацію Август Ернестович отримав лише 1992 року. Відтак, одрога до навчання на історичних спеціальностях для нього було закрита.
Втім, він зміг вступити на філологію до херсонського педагогічного інституту (нині — Херсонський державний університет). Так почався його шлях до історичних досліджень. З тих пір Август Вірлич працював у різних установах: досліджував пам'ятки в херсонському товаристві «Знання», працював в музеях Херсонщини і Дніпропетровщини (в Нікополі), викладав у школах.
В усіх установах, де працював Август Вірлич, він був дотичний до створення різних історичних гуртків, підтримував бажання учнів вивчати історію та краєзнавство. Паралельно — писав для різних видань. Так став іще й журналістом. А на початку 90-х був кандидатом у депутати в Херсоні.
Але справжньою пристрастю залишалась історія, а особливо — краєзнавство і дослідження козацтва, сталінських репресій, реалій Другої світової війни. Він у співавторстві випустив кілька путівників ще до розпаду СРСР. У 80-х Август Вірлич долучився до товариства «Меморіал» та став одним із ідейних натхненників «Народного руху України» в Херсоні.
На початку 90-х, коли розпався СРСР, дослідження Августа Вірлича стали особливо важливими: щодо сталінських репресій, Другої світової війни та козацтва. Так, у 1996-му він випустив книгу «Ще як були ми козаками», а перед тим — став відповідальним секретарем редколегії серії книг «Реабілітовані історією».
Август Вірлич вільно розмовляв українською, російською, німецькою та польською. Останні дві вивчив під час ув'язнення в концтаборах. До розпаду СРСР не міг дозволити собі писати і говорити лише українською, проте використовував кожну можливість, коли мав. З розпадом СРСР важко сприймав будь-які спроби впровадити двомовність в Україні в цілому та на Херсонщині зокрема. Цьому присвячував чимало своїх робіт і розповідав про це на уроках історії в школах. куди його часто запрошували. Ось текст однієї зі статей Августа Вірлича, яку він оприлюднив у 2006 році. Дуже перегукується із сучасністю.
Обставини смерті батька лишились таємницею
«Виходячи з табору, я ретельно запам'ятовував те, що просив зробити тато. Окрім купівлі газет, треба було зайти додому до одного з тих, з ким був знайомий батько по роботі і промовити певну фразу. Наприклад, німцю Гердлеру, який мав маленький садочок, сказати: «Ваші яблука були дуже смачні», — і нічого більше. Що стояло за цією фразою, я й досі не знаю. Але після цієї фрази — мабуть пароля — він підходив до яблуні, зривав пару яблук, віддавав їх мені і казав: «Дякую! Іди до табору». Подібні фрази я повідомляв німцям Мацкі, Бірке, Вайсфельду, Штумпфу, решти я не пам'ятаю.
Так було у Глатці. А в Оельсі, де порядки були суворішими, оскільки це був уже табір, який супроводжував концтабір «Грос-Розен», доводилося подібні паролі передавати людям, які перебували в інших бараках або в іншій зоні табору, оскільки дорослим такі візити заборонялися».
Це спогади Августа Вірлича зі статті з «Херсонського вісника» (№39 (739) від 23.09.2004). Спогадами з окупації та зіслання він ділився завжди охоче. Зокрема давав свідчення фонду «SHOAH»: його створив Стівен Спілберг після того, як зняв фільм «Список Шиндлера». Станом на 2015-й рік колекція нараховує 53 тисячі відеосвідчень. «USC Shoah Foundation – The Institute for Visual History and Education» — чи не найбільша у світі установа, яка містить візуальні свідчення тих, хто пережив Голокост (власне, він на івриті звучить як «шоа») та інші геноциди.
Родина Августа Вірлича врятувала єврейську родину під час Другої світової війни від неминучої смерті — за це Август Вірлич отримав звання Праведника України.
У Августа Вірлича за його діяльність було багато нагород, звань та іменних стипендій. Зокрема і довічна президентська стипендія. Одним із важливих досягнень для нього було те, що його оцінили в Херсоні — місті, якому він присвятив більшість свого життя і своїх досліджень. У 2016-му він став Почесним громадянином Херсона.
Втім, у житті Августа Вірлича лишилась одна нерозгадана таємниця — таємниця смерті його батька Ернеста. Останнього листа з нацистського ув'язнення батько писав 7 жовтня 1944 року. Родина мала інформацію про те, що Ернеста Вірлича розстріляли. Втім, підтверджень про це так і не знайшли, як і місця поховання Ернеста Вірлича.
У 2019 році родина Августа Вірлича заснувала громадську організацію його імені — «Фундацію імені Августа Вірлича», яка займається різними культурними та освітніми проєктами, а головне — цифровізацією та поширенням його архіву. Незабаром світ має побачити наукова робота, присвячена життю і діяльності Августа Вірлича. А текст оповідання радянської розвідниці Марії Фортус про Ернеста Вірлича, сповнений пропаганди совєтів, але такий важливий для відновлення правди про останні роки життя Ернеста Стефановича Вірлича, переклав з угорської український письменник Андрій Шолтес. Тож справа життя Августа Вірлича — дослідження історї України в цілому та Херсонщини зокрема — продовжує жити. Особливо цінними його здобутки стали після пограбування росіянами Херсонського обласного музею.