Православне життя на Херсонщині: чим жила церква до окупації і як живе зараз

Внутрішньо православне життя на Херсонщині завжди мало чорно-біле забарвлення, майже без відтінків. Православна церква України (ПЦУ), яка до 2018 року існувала у вигляді Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), проявляла себе як релігійна інституція національного спрямування: богослужіння виключно українською мовою, вшанування українських героїв, збереження вірності народним традиціям та національно-культурної пам'яті. Прикметно, що з початку російсько-української війни 2014 року саме представники цієї конфесії стали на захист батьківщини: Андрій Калита, Сергій Чудинович, Сергій «Падре» Дмитрієв, Максим Бервінов, — це неповний список представників церкви, які долучилися до боротьби з ворогом у ролі військових капеланів та волонтерів. 

Натомість Російська православна церква в Україні (РПЦвУ), або так звана Українська православна церква (УПЦ) агресивно просувала ідеологію «русского мира»: це агітація за «тринародное единство» з росіянами та білорусами, заперечення права українців мати помісну церкву, зневага до української мови, культури та до провідних постатей національно-визвольного руху. Не в останню чергу це відбувалося завдяки прихильному ставленню як місцевої влади, так і керівництва держави, надто за часів режиму Януковича. Найбільш одіозні представники цієї церкви, які ще задовго до повномасштабного вторгнення не приховували своїх радикальних проросійських поглядів, — Геннадій Шкіль, Олексій Федоров, Веніамін (Величко), Іустин Юревич.   

Від 24  лютого 2022 року діячі ПЦУ в Херсоні та області опинилися в непростому становищі. Хтось у перші години повномасштабного вторгнення покинув свої міста та села і долучився до лав ЗСУ, проте більшість лишилися разом зі своїми громадами і несли на собі увесь тягар окупації.   

Першою історією, яка набула суспільного розголосу, стала історія викрадення росіянами настоятеля Свято-Покровського храму Православної церкви України у Херсоні панотця Сергія Чудиновича. Священник з перших днів окупації міста на території храму організував соціальний проєкт з надання побутових послуг коштом церковних пожертв: перукарня, соціальна кав'ярня, медичний кабінет, побутовий склад. Окупанти затримали його 30 березня 2022 року безпосередньо під час служби, на очах у парафіян. Священнослужителя відвезли у захоплену будівлю Нацполіції, де до нього застосовували тортури з метою «вибити» зізнання, що він є членом ДРГ і готує теракти проти росіян. Під шаленим фізичним тиском (удари молотком по хворому коліну, кийком в область серця) о. Сергій змушений був погодитися на їхні умови. Записав зрежисований росіянами відеоролик і виклав на своїй сторінці у Facebook, буцімто, як спредставник ПЦУ, приймає умови окупантів і закликає містян визнати їхню владу. Після цього окупанти відпустили його додому — і вже 6 квітня отець Сергій покинув окупований Херсон та продовжив свою діяльність на підконтрольній Україні території. Священник зазначив, що російські військові відстежували відвідувачів храму, зокрема і через встановлені ще задовго до вторгнення в церкві камери відеоспостереження.

Сергій Чудинович

Ще один священник з Херсона на умовах анонімності розповів, як російські військові приходили до церкви — змушували зняти український прапор і схиляли до переходу в РПЦ. Погрози не подіяли і громада й надалі чинила окупантам «тихий спротив». Зокрема парафіяни поширювали в місті українську символіку, вистежували локації для голосування на так званому референдумі щодо приєднання окупованої Херсонщини до Росії. На території храму діяв пункт видачі гуманітарної допомоги, як для членів громади, так і для всіх нужденних херсонців, хто змушений був виживати в умовах окупації. Внаслідок ворожих обстрілів міста будівля церкви зазнала серйозних пошкоджень: вибиті вікна, перекошені двері, часткове руйнування внутрішньодворової території. Попри ризик знов зіштовхнутися з російськими загарбниками, священник з громадою власними силами і власним коштом відремонтували будівлю храму.

Проте громаду і надалі чекали потрясіння: одного з активних парафіян російські окупанти викрали на початку жовтня 2022 року, його подальша доля невідома й досі.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну на крайньому півдні області функціонувала лише одна на всю Генічеську ОТГ громада Православної церкви України. З 24 лютого 2022 року її настоятель  Олег Горбовський не проводив богослужіння на території храму. Церква розташована за 40 км від Генічеська — там жив панотець з родиною — на Арабатській стрілці. Дорога мала великі ризики для життя та безпеки — на блокпостах окупанти часто забирали людей «на підвал» на території училища №17, де розміщувались росіяни. Саме тому отець Олег розпочав підпільну церковну діяльність у власному помешканні, зокрема похрестив двох діток.

Олег Горбовський

Батьки дітей не хотіли охрещувати їх у чинній місцевій церкві УПЦ Московського патріархату. Тому звернулися по допомогу до священнослужителя ПЦУ.  Олег Горбовський має п'ятеро своїх дітей. З квартири, з міркувань безпеки, виходив лише він зі старшим сином. А молодші діти, серед яких дівчинка з аутизмом, з дружиною перебували постійно у помешканні з 24 лютого по 26 травня 2022 року. Зокрема 6 березня панотець разом із сином відвідали велелюдний проукраїнський мітинг в центрі міста, побоювались провокацій, але, на щастя, минулось. 

Втім, поступово в Генічеську почала панувати безкарність, тому патріотам України, а надто представникам Православної церкви України ставало вкрай небезпечно надалі перебувати у місті. Парафіяни і родичі допомогли сім’ї священника назбирати гроші, необхідні для виїзду з окупації. Виїхали наприкінці травня. Щоб потрапити на вільну територію, довелося пройти через 25 російських блокпостів з ретельною перевіркою. Станом на зараз Олег Горбовський разом зі сім’єю проживає на Прикарпатті. Тут є храм ПЦУ і отець Олег співслужить із місцевим священником. 

Єпископ Херсонський і Таврійський, керуючий Херсонською єпархією православної церкви України Нікодим (світське ім’я — Віктор Кулигін) прожив в окупованих Олешках 508 днів. Проте в липні 2023 року йому вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. За словами єпископа, вже в перший день йому зателефонував священник олешківського храму ПЦУ і повідомив, що вивіз свою сім’ю в західний регіон країни, і тому хтось має його замінити. Оскільки архієрей на той час перебував у рідному місті, то взяв на себе обов’язки предстоятеля громади. За його словами,  храм в Олешках став місцем єднання для всіх патріотично налаштованих містян. 

Єпископ Никодим

Окупація, розповідає Єпископ, обмежує людей у їх правах та свободах. Усвідомлення того, що загарбники поруч і можуть будь-якої миті завдати проблем, чинить шалений тиск на психіку, і пережити це значно важче ніж побутовий дискомфорт та фінансові труднощі. За словами отця Никодима, більшість парафіян покинули окуповане місто. Ті ж що залишилися, не є прихильниками окупантів — вони просто захищають свою власність. Крім того, доглядають будинки родичів, друзів та знайомих, які виїхали; опікуються самотніми літніми людьми. Самому архієрею росіяни не дозволяли виїхати з окупованої Херсонщини, систематично агітували його за перехід до московського патріархату. Після того, як окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС, будинок єпископа затопило, необхідно було вивозити стареньку матір. Саме тоді виїзд став можливим. Станом на зараз отець Никодим вирішує робочі питання єпархії у дистанційному режимі і з часом планує повернутися до Херсона.

Після деокупації правобережної частини Херсонщини, соціологи провели декілька фокус-опитувань щодо ставлення мешканців регіону. Ставлення до Росії, та інституцій пов'язаних з нею, зокрема релігійних, вкрай негативне. Через набутий негативний досвід є велике бажання максимально дистанціюватися від РПЦ. Спостерігається масовий перехід до ПЦУ як нейтральних вірян (для яких було байдуже до якої церкви ходити), так і ревносних прихильників Московського Патріархату.