«Я просто зобов’язана розповідати правду про злочини Росії проти українців»: історія херсонської журналістки, яка свідчила в Гаазі

«Моя люба Анжело, вийди на зв’язок. Ти ніколи так довго не мовчала». 

Такий допис у Фейсбук 10 липня 2022 року зробила подруга і колега херсонської журналістки Анжели Слободян. Анжела, яка перебувала в окупованому росіянами Херсоні, раптово зникла зі зв’язку. Майже весь час до того вона працювала, зокрема виходила в прямі ефіри. І раптом зникла…

Вже за кілька днів стало відомо, що Анжела Слободян у полоні росіян. Про її звільнення стало відомо на початку вересня — приблизно тоді ж Анжелі вдалось виїхати з окупованого міста. І розповідати правду про полон.

Потрапила до списків на розшук, але продовжувала працювати в окупації

Анжелу попередили, що вона потрапила до списків на розшук у росіян в окупованому Херсоні. Для того, аби убезпечити себе, журналістка знімала усе на власний телефон, постійно змінювала місця дислокації, в етер виходила з локацій, які важко або неможливо  було впізнати. 

Виїжджати з міста, як і чимало херсонців, Анжела наміру не мала — хотіла дочекатися визволення, однією з перших побачити ЗСУ в Херсоні і розповісти про це світові. Після того, як їй стало відомо, що вона у списках, стала працювати обережніше. До її квартири росіяни навідувались іще наприкінці травня.

Анжела Слободян

5 липня в будинок знайомого, де переховувалась Слободян, вдерлись озброєні бойовики. Анжела не встигла вийти до прямого етеру — їй вдягнули на голову сміттєвий пакет, посадили в автівку та вивезли до міського ізолятору тимчасового тримання. Там Анжела провела 31 день. 

Однією з претензій окупантів, коли вони полонили Анжелу, було те, що вона не мала їхньої «акредитації»: «На допитах казали, що я мала отримати в окупантів «акредитацію». Тобто, я, українська журналістка, мала акредитовуватися незрозуміло в кого! Тих, хто мене допитував, не влаштовувало, що медійники, працюючи в умовах окупаційного режиму в Херсонській області, розповідають правду про те, як живуть херсонці».

Анжела Слободян стала першою херсонською журналісткою, яка свідчила у лютому 2023 року в судовому процесі Народного трибуналу в Гаазі. 20 лютого — за 4 дні до річниці масштабного вторгнення росіян в Україну та початку окупації Херсона — вона майже дві години розповідала про злочини росіян у Херсоні і порушення прав журналістів. 

Моя історія — краплина в тих злочинах росії в Україні. Саме зараз в Гаазі документують свідчення тих, хто став жертвами цієї неспровокованої агресії. Фактично у перші дні повномасштабного вторгнення я вирішила, що маю фіксувати життя херсонців в окупації, безпосередньо перебуваючи в Херсоні. Результат – арешт і місяць у катівні. Я витримала. Хтось — ні. Мені вдалося вирватись на підконтрольну Україні територію і повернутись в професію. А зараз я просто зобов’язана розповідати правду про злочини росії проти українців. Розповідати світові все, що бачила і все, через що пройшла сама.

В суді Анжела розповіла, що розуміла — росіяни будуть її розшукувати. Під час допиту вони звинуватили її у .... шпигунстві. Так, у шпигунстві фактично на власній землі! Але вона вирішила лишатись в Херсоні, аби доносити правду про окупацію, розповідати світові про події в місті, а також – заспокоювати містян. 

На той час у Херсоні склалась дуже складна ситуація: обстріли, окупація, викрадення людей росіянами та їхніми колаборантами, а представники обласної влади і правоохоронних органів … виїхали з Херсона і не з’являлись в ефірі та не комунікували протягом довгого часу – кілька тижнів. 

Зрештою і подальша комунікація в окупації була вкрай складною. Відтак, журналісти, які лишались на місці, та окремі представники влади ставали рупором злочинний дій росіян.

Дві години свідчень про злочини росіян

В суді Анжела протягом двох годин розповідала не лише свою історію, а й ті історії, свідком яких вона стала в Херсоні. 

Анжела Слободян свідчить в міжнародному суді

Про те, що почалось вторгнення, Анжела Слободян дізналась від свого знайомого, мешканця Чонгара, 24 лютого після четвертої ранку. Приблизно в цей час російські танки вже перетнули Чонгар. Росіяни зайшли саме до його села — чоловік переховувався у підвалі. 

У Херсоні починався хаос — люди намагались врятувати свої родини і масово виїздили. Анжела залишилась без оператора: він виїхав з Херсона, аби врятувати свою родину, зокрема вагітну дружину.

Я залишалась у Херсоні і кожного дня фільмувала все, що відбувається, — розповідає Анжела в суді. — Я робила це для того, аби згодом надати докази злочинів росіян до суду. Я знала, що суд в Гаазі буде, і ті всі злочини мають побачити всі: українці, а передусім європейська спільнота, яка допомогла українцям і не лишила їх сам на сам у біді.

Анжела розповіла про розстріли цивільних росіянами. Зокрема про 17-річну Анастасію Мостову, яку окупанти розстріляли на початку березня 2022 року. Настя намагалась врятуватись — вибігла з автівки, яку обстрілювали окупанти, але її наздогнали. В тій злощасній автівці знаходилась і мати маленького Максимка, який осиротів у віці одного рочку і восьми місяців: жінку теж розстріляли. 

Такою була ціна одного виїзду за продуктами в Херсоні у 2022 році. Саме ці історії Анжела Слободян розповіла в народному суді в Гаазі. У неї на руках також чимало доказів злочинів росіян.

Росіяни також підірвали «швидку» у Херсоні на початку вторгнення: водій загинув, фельдшер отримав поранення: Справжньою героїнею стала дівчина Оленка, яка також була в тій машині «швидкої»: вона швидко відкрила двері машини, аби фельдшер зміг виповзти і залишитись живим. Ось такі герої серед нас – дівчинка не розгубилась і врятувала фельдшера. 

Анжела змогла потрапити до лікарні і зняти матеріал із фельдшером. На той час вже все контролювалось росіянами – було дуже небезпечно. Аби не наражати себе та інших на небезпеку, журналістка перевдягалась у лікарську форму, зокрема вдягала маску, аби зафільмувати свідчення фельдшера.

Коли росіяни викрали Анжелу, то викрали і всю техніку: «Втім, хороша річ iCloud – я зберегла все те, що бачила».

В полоні Анжела перебувала зокрема з іншими жінками. Не всіх їх росіяни викрадали саме за їхню діяльність: були такі, хто сиділи за брата або за чоловіка-військового, наприклад.

Родинам українських військових в окупованому Херсоні теж було дуже небезпечно: росіяни намагались покарати і їх за рідство з тими, хто боронить Україну. І таких історій пересічних людей, які страждали або й поплатились життям за відданість України, Анжела розповіла чимало.

Після засідання Анжела поділилась інтерв’ю одного із суддів Українського трибуналу — Стівена Реппа. Він зауважив на воєнних злочинах саме у Херсоні:  

Щільні щоденні обстріли Херсона, це виглядає наче покарання за те, що було звільнено місто, за деокупацію. З моменту звільнення обстріли та бомбардування в Херсоні — регулярні. 

Отже, про ситуацію в Херсоні експерти та судді міжнародного суду знають. Зокрема завдяки мужності та відданості професії херсонської журналістки Анжели Слободян.

Вірю — злочинці будуть покарані. Всі свідчення Народному трибуналу передадуть до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. І всі ці матеріали складуть основу для Міжнародного трибуналу над керівництвом кремля і кожним росіянином, який вчинив воєнний злочин чи злочин проти людяності, — резюмувала свою поїздку до міжнародного суду Анжела Слободян.

Нагадаємо, що з 24 лютого 2022 року до 1 травня 2023-го за даними Національної спілки журналістів України загинули 56 журналістів.  

***

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проекту IWPR "Голоси України: Захист передової", що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов'язань. 

This publication was prepared under IWPR's Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.

Читайте також: Скандалити і йти до медіаюристів: українські журналісти виборюють свої права під час війни