Чемпіонська Таврія-1992: тотальна більшість перших чемпіонів мешкає у Криму та у Росії, толеруючи злочини країни-терориста

Команда-сенсація Анатолія Заяєва назавжди увійшла в історію нашого футболу. Харизматичному менеджеру вдалося зібрати різношерстий колектив, який дав результат і, за багато років до чемпіонства Лестера в АПЛ, продемонстрував, на що здатен андердог.

Як склалися долі футболістів, які привезли у Крим золоті нагороди? Футбол 24 взявся за пошуки усіх тріумфаторів прем’єрного чемпіонату. На жаль, тотальна більшість перших чемпіонів мешкає у Криму та у Росії, толеруючи злочини країни-терориста.

Сефер Алібаєв (9 матчів)

Нащадок кримських татар, який з'явився на світ в Узбекистані. Підписав контракт з Таврією у 1992-му та провів у Сімферополі три роки. Лише у чотирьох поєдинках чемпіонського сезону відіграв усі 90 хвилин. Один із них – золотий матч у Львові. Недовго пограв за Кремінь, з'їздив у Росію та у рідний Узбекистан. Завершив кар'єру у 28, реалізував себе у ніші футбольного агента ФІФА. Серед клієнтів Алібаєва у різні часи були Шацьких, Несмачний, Назаренко.

Сергій Андрєєв (15 матчів, 2 голи)

Ще один вихованець узбецького футболу, який також приїхав у Крим в 1992-му. Проте вже у наступному сезоні Андрєєв перебрався у Німеччину. Далі було повернення в Узбекистан (виграв там усі можливі титули та зіграв за збірну), поїздка в Росію та навіть вояж в Індію. Після завершення кар'єри повернувся в Узбекистан, де займався тренерською діяльністю.

Відмантас Вишняускас (15 матчів)

Литовський легіонер переїхав у Крим ще у радянські часи. Після перемоги з Таврією у чемпіонаті України Вишняускаса викликали до національної збірної Литви. Посеред сезону 1992/93 Відмантас вирушив у Німеччину, де провів усе подальше життя та мешкає дотепер. Виступав у клубах нижчих дивізіонів, найвідоміший з яких Уніон Берлін. Після завершення кар'єри футболіста розпочав тренерську діяльність.

Таврія 1992

Ігор Волков (17 матчів, 1 гол)

Ключовий оборонець команди пропустив у чемпіонському сезоні лише два поєдинки: і один із них – золотий. Усе через перебір жовтих карток. В останньому турі регулярного чемпіонату Таврія вирвала нічию у Шахтаря, а Ігор на останніх хвилинах схопив попередження. Волков – уродженець Сімферополя, вихованець Таврії, який з невеличкими перервами виступав за провідну команду Криму з 1982-го по 1997-й! Власне у Таврії клубна легенда і розпочав тренерську діяльність. На півострові зустрів російську окупацію і мешкає у Криму дотепер.

Сергій Воронежський (7 матчів)

Уродженець Херсона приєднався до Таврії по ходу чемпіонського сезону. Із придбанням Воронежського тренерський штаб вирішив проблему із правим захисником. Проте вже у середині наступного чемпіонату Сергій приєднався до одеського Чорноморця. У 1994-му Воронежський поїхав у Житомир, де згодом відіграв дві сотні поєдинків. На початку 2000-х завершив активні виступи, зайнявся аграрним бізнесом та повернувся у Херсон, де мешкає дотепер. Воронежський не виїжджав з міста під час російської окупації, а його бізнес зазнав великих збитків.

Юрій Гетіков (14 матчів)

Вихованець омського футболу молодим потрапив на олівець скаутів Шахтаря та Спартака, однак у 20-річному віці пристав на пропозицію Заяєва. Таврію залишив у наступному сезоні. У Вищій лізі також виступав за шепетівський Темп, куди переїхав у 1995-му. Решта кар‘єри Гетікова минула у нижчолігових російських клубах. Зараз працює тренером у структурі московського Торпедо.

Сергій Гладишев (19 матчів, 6 голів)

Автор гольового асисту на Сергія Шевченка у золотому матчі. Для невисокого нападника той чемпіонат був єдиним в українському футболі. До та після чемпіонського сезону Гладишев виступав у командах нижчих російських ліг (окрім 1993-го, коли з Шинніком зіграв у Вищій лізі). Водночас внесок Сергія у золото Таврії – величезний. Гладишев – один із трьох польових гравців, які брали участь у всіх матчах сезону. А 6 забитих голів дозволили Сергію стати третім бомбардиром команди. Мешкає у Москві, працював у структурі Спартака, бере участь у ветеранських заходах.

Таврія 1992

Олександр Головко (18 матчів)

Найбільш легендарний футболіст, якого породила чемпіонська Таврія. Коли 18-річний Головко приїхав до Заяєва з Херсона, тренер одразу запевнив: "Через три роки цей хлопець гратиме у національній збірній".

Мабуть, Олександру вдалося перевершити очікування наставника, адже незабаром Головко виріс у найкращого центрдефа українського футболу і був близький до підписання контракту з Ліверпулем. Нині тренує першоліговий Діназ із Вишгорода, раніше очолював українську "молодіжку", працював телеекспертом.

Юрій Гудименко (18 матчів, 12 голів)

Найкращий бомбардир не лише Таврії, а й усієї Вищої ліги (у поєдинку з Темпом оформив покер!). І це при тому, що не грав на позиції форварда. Уродженець Киргизії переїхав у Сімферополь напередодні старту чемпіонату і відіграв у всіх матчах, окрім золотого з Динамо – напередодні смикнув м’яз і стежив за грою з лави запасних. Вже через шість днів після пропущеної львівської битви зіграв за збірну України у її другому матчі в історії (0:0 проти США). А через два місяці провів другий та останній матч за національну команду, у якому відзначився голом (другим у літописі "синьо-жовтих"). Нині мешкає у Волгограді, працює дитячим тренером.

Дмитро Гуленков (1 матч)

Тренерський штаб Таврії дав зіграти резервному голкіперу у матчі 6-го туру з Евісом. Гуленков замінив Колесова на 90-й хвилині. Власне, це і весь внесок кіпера у чемпіонство. У наступному році Дмитро відіграв за Таврію 4 поєдинки і поїхав на край світу у Находку. У середині 90-х Гуленкова занесло ще далі – в Узбекистан та Китай. Нині живе у Росії, працює тренером.

Сергій Єсін (1 матч)

Парадоксально, та наймолодший гравець чемпіонської Таврії провів на полі лише 3 хвилини у золотому львівському матчі. 17-річний уродженець Керчі розкриється згодом та проведе у Таврії 10 сезонів. У 1996-му Сергій навіть зіграє два матчі за національну збірну України. Після таврійської епохи Єсін переїхав на Закарпаття, що майже стало для нього рідним. Там Сергій провів останні роки кар'єри футболіста, там і почав тренерську діяльність. У 2011-му Єсін потрапив у структуру харківського Геліоса, працював головним тренером "сонячних". Однак у 2015-му Сергія потягнуло у Крим. Нині працює тренером Океану у Керчі.

Олег Колесов (19 матчів, 9 пропущених голів)

Один із головних творців успіху Таврії. 23-річний кіпер взяв участь у всіх поєдинках чемпіонського сезону і вразив зрілою грою. Достатньо поглянути лише на цифри: 9 пропущених м’ячів у 19 турах, 11 "сухих" матчів, два з яких фундаментальні. Кажуть, в заключному турі чемпіонату проти Шахтаря Колесов здійснив понад десяток сейвів і зберіг для Таврії рятівну нічию 0:0. А ще Колесов відстояв на нуль у чемпіонській битві з Динамо. На жаль, Олег сповна не реалізував потенціал, виступав у симпатичних Темпі та Металісті. Згодом виконував функції тренера воротарів у кількох командах УПЛ, а у 2018-му уродженець Дніпра перебрався у Крим, де нині працює тренером.

Олександр Кунденок (2 матчі)

Старший із братів Кунденків якраз робив перші кроки у професіональному футболі. Пізніше на довге десятиліття Олександр та його брат Геннадій стануть символами Таврії у 90-х. Після окупації Криму обидва залишилися на півострові, де працювали тренерами. Олександр, наприклад, очолював у 2016-му команду з назвою Беркут, що представляла Армянськ.

Юрій Михайлус (2 матчі)

Один із найстарших гравців команди провів на полі 37 хвилин за сезон. У тому числі, 10 хвилин у фіналі, коли Заяєв провів зворотну заміну. Михайлус один із небагатьох уродженців Криму у Таврії-1992. Футбольна кар'єра півзахисника відверто не склалася. Окрім Таврії, Михайлус виступав за Сурож із Судака. Протягом останніх років мешкав у Феодосії, брав участь у ветеранських турнірах.

Марат Мулашев (2 матчі)

Зіграв по тайму у першому та четвертому турах. Вже у квітні 1992-го став гравцем казанського Рубіна, де у тому ж сезоні потрапив до списку найкращих бомбардирів першої ліги. У середині 90-х їздив у Оман. Уродженець Омська, значну частину кар’єри відіграв за тамтешній Іртиш, є найкращим бомбардиром в історії клубу. Мешкає у Росії, працює тренером.

Владислав Новіков (18 матчів, 1 гол)

Уродженець Москви та екс-гравець Спартака потрапив у команду Заяєва транзитом через ташкентський Пахтакор. Виступав у Таврії до 1995-го з перервою на поїздку у Німеччину. У середині 90-х грав за київський ЦСКА та Кремінь. У 1997-му підписав контракт із донецьким Шахтарем, де, зрештою, не закріпився та повернувся у Москву.

Андрій Опарін (19 матчів, 1 гол)

Рекордсмен Таврії за кількістю матчів (263), крім того, входив у топ українських футболістів-центуріонів Вищої ліги. Ключовий виконавець команди у чемпіонському сезоні. Опарін народився у Саках і, за винятком невеликих періодів, усе своє життя пов'язав з Кримом. Там же залишився працювати після російської окупації.

Дмитро Смирнов (5 матчів)

Усі свої 5 матчів у тому сезоні відіграв ще до 6-го туру, після чого переїхав у ярославльський Шиннік та виступав за третьосортні російські команди (ймовірно, навіть не отримавши медалі за чемпіонство з Таврією). У 1998-му вдало з'їздив у Азербайджан, де став чемпіоном у складі Кяпаза. Ще до нетривалого українського періоду шукав себе у московських Динамо та Локомотиві. Після завершення кар‘єри мешкав у Москві.

Микола Турчиненко (19 матчів)

Уродженець Киргизії, який сформувався як футболіст в Узбекистані та приїхав у Таврію вже досвідченим виконавцем у 1988-му. Відіграв на позиції оборонця за сімферопольців 6 сезонів (у золотому – взяв участь у всіх 19 матчах), невдовзі завершив активні виступи. Згодом повернувся в Узбекистан, працював дитячим тренером. Шостого червня 2020-го помер у 59-річному віці.

Сергій Шевченко (18 матчів, 8 голів)

Капітан, найкращий бомбардир, головна зірка, автор золотого м'яча. Сергій Шевченко  – людина, яка справедливо зібрала усі лаври чемпіонської Таврії. Уродженець Киргизії був до того ж найбільш віковим гравцем сімферопольців і до потрапляння у Таврію відіграв кілька сезонів за провідну команду республіки Алгу. Після 8 сезонів у Таврії ще на півроку перебрався у харківський Металіст, де у 1993-му завершив активні виступи. Згодом повернувся у Крим, де мешкає дотепер.

Толят Шейхаметов (7 матчів)

З-поміж чотирьох сезонів у Таврії чемпіонський видався для Шейхаметова найбільш нестабільним. Уродженець Узбекистану та нащадок кримських татар (як і Алібаєв) транзитом через Пахтакор потрапив у Крим, на історичну батьківщину предків. Золотий матч Толят пропустив через травму. У 1994-му Шейхаметов вирушив у Ізраїль, потім виступав у Кременчуці, Миколаєві та Нікополі. Згодом розпочав тренерську діяльність, багато років працював асистентом партнера Олександра Головка у юнацьких та молодіжній збірній України.

Тренер – Анатолій Заяєв

"Можливо, він не міг показати, як правильно бити по м'ячу. Але запалити колектив Заяєв умів", – казали про Анатолія Миколайовича колеги. Заяєв подолав унікальний шлях від роботи на м'ясокомбінаті до тренера, який довго та ретельно збирав команду-чемпіона. У Таврію Анатолій Миколайович приходив кілька разів, працював у клубі на різних посадах, та найуспішнішим був сезон-1992. Заяєв залишався у футболі навіть у поважному віці. Останньою командою тренера-чемпіона став запорізький Металург, де Заяєв працював до 2012-го. У 81-річному віці Анатолій Миколайович загинув у ДТП неподалік Мелітополя.