Навіщо росіяни обстрілюють херсонську залізницю

На питання, яке я поставила в заголовку, я відповім в останніх двох реченнях цього блогу. 

Останніми днями росіяни значно посилили обстріли херсонської залізниці. Так, вранці 16 травня вкотре постраждала будівля вокзалу разом із одним із вагонів поїзда. Постраждалих не було: пасажири і працівники вокзалу та диспетчерського пункту перебували в укриттях. Після завершення обстрілу поїзд рушив далі із затримкою близько години. 

Херсонський вокзал 16 травня 2025 року / Фото Укрзалізниці

Вже 18 травня залізниця знову потрапила під російський обстріл. Якщо попередній раз росіяни вдарили щойно прибулий потяг зранку, то 18-го — перед відправленням, близько 16.00. Пасажири та працівники залізниці не постраждали, проте пасажирський локомотив був уражений внаслідок обстрілу. І знову постраждала будівля залізничного вокзалу.

Пасажирів, які мали їхати з Херсона до Києва, після завершення тривоги залізничники разом із Херсонською ОВА доставили до Миколаєва: це 66 пасажирів. Вже в Миколаєві залізничники додали вагони до потяга, аби вмістити всіх пасажирів з хесронського вокзалу. Рух всіх інших поїздів відбувався за графіком.

Читайте канали, де повідомляють про обстріли

Я потрапила під цей обстріл. Слава Богу, я була не в епіцентрі. Російський дрон, про який написали в телеграм-каналі Херсонської ОВА, летів як раз над нами з друзями. Я постійно читаю ті джерела, де повідомляють про дрони в Херсоні. Телефон був в руках – прочитала про дрон на автовокзалі, він був саме над нами. Ми вже звикли швидко реагувати, тому я максимально швидко побігла до авто, яким поїхала далі, а друзі — у своїх справах. Їхали під жахливі звуки, до яких Херсон звик за три роки. Ми всі – цілі та неушкоджені. На той час обстріл тривав вже доволі довго: попри відносно тихий ранок, десь із 11-ї росіяни активно обстрілювали центр міста, а далі вже – і інші мікрорайони. 

У проміжку між перебіжками на автовокзалі, я зупинилась під навісом і сфотографувала закритий фанерою після обстрілів кіоск. Так, я навіть за таких умов можу зробити фото, якщо воно для мене важливе. А цей кіоск, як символ маленького укриття під час смертельної небезпеки, був моїм маленьким, але таким важливим символом. Я протягом трьох років боялась фотографувати і знімати відео: потроху цей страх родом з окупації мене відпускає. 

Кіоск на автовокзалі у Херсоні / Фото Євгенії Вірлич

Я мала свої справи ще й у Миколаєві, тому ввечері була там. Я бачила пасажирів, які приїхали з Херсона, — їх привезли вчасно, вони всі встигли до потяга ще до оголошення посадки. Звісно, перелякані, бо як не бути переляканими, коли над твоєю головою, хоч ти і у сховищі, дуже потужний російський обстріл? Завершення тривоги не означає, що росіяни припинять обстрілювати, – дрони продовжували літати, і люди, які живуть в Херсоні або принаймні часто бувають там, чудово знають: після потужного обстрілу росіяни можуть повторювати обстріл цієї ж локації. 

Потяг до Києва, на який власне люди їхали, виїхав за розкладом і до Києва прибув за розкладом. На жаль, для Укрзалізниці це повсякденні реалії: швидко реагувати на російські обстріли.

Вирване з контексту, але важливе: читайте моніторингові канали, які повідомляють про російські обстріли та дрони. В Херсоні це робить навіть ОВА. Так, навіть офіційний канал, якщо має відповідну інформацію. Мені ця корисна звичка часто рятує життя.

Росіяни намагаються зробити Херсон мертвим містом

Росіяни активно анонсують обстріли у своїх телеграм-каналах. І цей обстріл залізничного вокзалу також анонсували. Обіцяли ще й автовокзал (той самий дрон), але не вийшло. Все це вони мотивують «підвозом вантажів подвійного призначення», тобто «військовими цілями», хоча я серед тих, кому росіяни не дали поїхати з Херсона потягом, не бачила жодного військового, як і «вантажів подвійного призначення». Втім, навіть якби вони там були, це все одно не дає права росіянам обстрілювати Херсон та інші громади.

Повідомлення російського телеграм-каналу

Локація обстрілу з російських телеграм-каналів

Росіяни намагаються максимально позбавити Херсон нормального життя. Можна побачити, як вони «будь-яке пересування автотранспорту» вважають «законною ціллю», тобто обстрілюють абсолютно все і всіх, що і кого можуть. Логістичні шляхи для них особливо цінні – це ж обмеження доставки необхідних вантажів: від води і продуктів до пересування людей. Як на початку травня вони з вибуховими дронами переслідували автівки з продуктами, так сьогодні переслідують пасажирські потяги.

Все це росіянам потрібно для того, аби максимально залякати херсонців і вичавити їх з міста. Їм потрібен порожній Херсон. Максимум — тільки зі своїми прихильниками, яких тут одиниці. Всі інші росіянам заважають. Вони бояться херсонців: росіяни відчули міць і міцність людей в окупації, спротив і власне безсилля, навіть попри те, що вбивали і катували. 

Росіяни бачать, що обстріли не роблять Херсон порожнім: люди залишаються і навіть повертаються додому. Так, херсонців мало — разів у п'ять менше, ніж було до окупації. Але достатньо для того, аби тримати місто в усіх сенсах. Як вичавити таких людей? Як вигнати їх, змусити покинути місто? Відповідь проста: зробити життя настільки нестерпним, аби у людей не було іншого виходу, окрім як або померти, або виїхати.

Заради цього росіяни намагаються вцілити вибухівкою з дрона по цивільних авто і авто з продуктами, обстрілюють відділення пошти та залізничні вузли, полюють за громадським транспортом і скидають вибухівку просто в люки автобусів, полюють з дронів за людьми. Одне відділення «Нової пошти» вже виїхало з Острова, бо працювати там вкрай важко. Тепер росіяни роблять усе можливе, аби потяги не їхали до Херсона. Будь-які закриття і обмеження діятимуть на херсонців як неймовірний психологічний тягар. І росіяни це знають. Вони роблять життя максимально нестерпним. 

Мені було страшно. Але не так, як це було 24 — 27 лютого 2022 року. Якось по-іншому. Я часто буваю в Херсоні і знаю, як рухатись так, аби максимально себе убезпечити, не ризикую навмисне. Звісно, від уього не вберегтись, але коли загроза пряма, то поруч — турнікет, а адреси укриттів я давно знаю напам'ять. Мені страшно, але це страх, який посилює ненависть до росіян, бажання донатити Війську і швиденько шукати шляхів виходу: думати про інше часу немає. Коли я в Херсоні, у мене часто немає часу навіть погортати стрічки соцмереж: я або чимось зайнята, або насолоджуюсь спілкуванням із дорогими мені людьми, а жодної миті з ними я пропустити не можу. Я вивозила архів дідуся під обстрілами «градами», часто доводилось швидко стрибати в авто, бо «крило нависло». Саме через останню особливість все у Херсоні треба робити максимально швидко. Принаймні бажано.

Чому росіяни обстрілюють херсонську залізницю? Бо можуть.

Читайте також: 

День народження трапляється і двічі на рік