Який він, вайб Миколаєва
У багатьох херсонців є звичка купляти виключно миколаївську випічку або виключно миколаївський хліб. Я не знаю, куди сягає ця звичка, але я пригадую її з дитинства. Приїхавши вчергове до Миколаєва, я з самого ранку захотіла кави з миколаївським хлібом. Чомусь так захотілось. І саме з цим смаком — кави з миколаївським хлібом — у мене народилась ідея цього блогу. Про миколаївський вайб. Бо він не просто є — він особливий. Тримайте кілька ознак суто миколаївського вайбу.
Росії тут не раді
Незважаючи на те, що Росія століттями насаджувала тутешнім свою колонізаційну, а згодом — комуністичну і знову колонізаційну політику, не люблять тут Росію та росіян. Власне, достатньо згадати, як миколаївці боролись проти росіян з 24 лютого 2022 року — і все стає зрозумілим. Боротьба миколаївців з росіянами стала легендарною і відомою всій Україні, як і тамтешній «Николаевский Ванек» — заспокійливе для всієї України, за яким пильно спостерігають понад 2 мільйони користувачів і чітко виконують команди про «писять и спать».
Все тут дихає зневагою до Росії та любов'ю до України. Про друге — потім, а ось цього вайбу русофобії додам прямо тут.
Так, тут ще багато пам'ятникі радянської епохи, які поєднуються з новими пам'ятними знаками. Подекуди можна зустріти і імперські сліди Потьомкіна та інших ікон росіян. Але вони в Миколаєві гармонійно підкреслюють, як на мене, важливу річ: так, усе це лайно тут було, тому і сліди лишились, але дивіться, наскільки воно гидке і не гармонійне зі справжнім Миколаєвом.
Миколаївський гумор — це щось особливе
Південний гумор — це щось особливе. Він точно буває кримським, херсонським, миколаївським, одеським. І він різний! Миколаївці гуморять по-своєму — не схоже ні на кого. Якщо в Херсоні ви на запитання «а що у вас тут можна подивитись» легко почуєте «прильоти», то в Миколаєві, понівеченому обстрілами росіян і позбавленому через це нормального водопостачання з травня 2022 року є інше: «Що взяти з собою в гості до миколаївця? — Баклажку питної води». І от що херсонська, що миколаївська фрази — наче жарти, але не зовсім.
Гумор миколаївців — і у стриманих смішних фразах, і у назвах. Він — добрий і дійсно стриманий: як от до «країни рад» дописати, щоб отримати «радості», або крамницю назвати «Шельма» чи вигадати оптимістичну підтримку в кав'ярні у вигляді написів над столиками. В цьому — Миколаїв.
Миколаївські котики
Цю пані звуть Марічка, вона живе в кафе відомої миколаївської мережі, у неї є свої мисочки і навіть свій столик, за яким вона відпочиває.
Киця радо зустрічала мене і в книгарні. Вона теж там майже господарка — навіть книжки рекомендувала, зупиняючись зі своїм «няв» саме там, де треба.
Миколаївські котики — це такий самий вайб, як і одеські в Одесі. Вони є буквально всюди: ніжні, хазяйновиті, дуже стримані і інтелігентні. Як власне миколаївці, що тут скажеш. Цю кицю я зустрічаю не вперше — вона мене вже знає і вітається.
Нескорена велич і безмірна любов до міста
Миколаївці люблять своє місто. Це можна побачити в усьому. Я традиційно для себе викликала таксі, бо їхати мені було далеченько. Місце мого призначення — самий центр Миколаєва, а тут — пішохідна вулиця. Таксист радо мені розповів, що це одна з головних вулиць НАШОГО міста (він підкреслив «нашого»), додав, що вона дуже красива. І так миколаївці власне говорять про своє місто: воно красиве, унікальне, єдине у своєму роді.
Вуличні протиуламкові укриття прикрашені написом про те, що Миколаїв — форпост півдня. І це правда. Коли росіяни рушили масштабним наступом, їх на півдні стримали херсонці, миколаївці та і одесити, які розуміли, що російська навала мріє про Одесу. До речі, я зараз не лише про мешканців обласних центрів, а й про області в цілому.
Миколаївці координувались, надавали повідомлення «куди треба» про пересування і плани російських військ, про колаборантів тощо. Мене здивувала одна особливість, яку я помітила. В один із днів, коли я була в Миколаєві, був доволі сильний прильот від росіян. Але ані я, ані мої друзі так і не знаємо, де саме. Тобто жодних фото в соцмережах, жодних відео в телеграм-каналах, — нічого. Я запитала у друзів, а як це так виходить: в Херсоні, Одесі чи Києві вже би блимали канали жорсткими відео та фото. Миколаївці з притаманним стриманим гумором, потягуючи каву, відповіли: «Знаєш, у нас такі «обдаровані» кудись зникли ще у 2022-му — не знаємо, куди».
Ця любов миколаївців до Миколаєва — в усьому! В тому, аби не панікувати і не розповідати, куди прилетіло, бо надто вже місто постраждало і страждає від російських обстрілів. В чистоті та охайності. В тому, що нічого поганого від миколаївців про Миколаїв я здебільшого не чую. Так, про корупційні схеми, якихось чиновників, які крадуть, — звісно, але не про МІСТО. До слова, окремих чиновників тут дуже навіть люблять. Приміром, колишнього очільника міста на Володимира Чайку — до слова, уродженця Херсонщини.
Тут із особливим трепетом кажуть про історію міста. Зараз до неї традиційно підвищена увага — це нормально. А оскільки і я стала вивчати історію професійно та в Миколаєві, я це особливо відчуваю. До речі, особливо миколаївці пишаються своїми кораблебудівними традиціями. Але історію цінують в цілому — і навіть у торгівельному центрі можна побачити історичну виставку.
Україна — понад усе
Миколаїв заговорив українською масово після 24 лютого 2022 року. Так, тут ще можна почути російську, але на мою українську тут завжди реагують українською. Я з розумінням ставлюсь до російської (місто було в облозі російської пропаганди не роками, а століттями), але жодного разу в Миколаєві ще ніхто не зробив мені зауваження за українську. До речі, до масштабного вторгнення — також.
Тут все дихає Україною та українським: вірші на дошках, які слугують прикриттям колишнім вікнам, сітілайти, оголошення та багато іншого. Тут нагадують про звитяги миколаївців на кожному кроці і пишаються тим, що миколаївці або хоч якось пов'язані з Миколаєвом.
До речі, в книгарнях Миколаєва продавці мене вразили своїм знанням літератури в цілому та української зокрема. Це не могло народитись на рівному місці — це тут у повітрі, у традиціях, у вайбі міста.
Миколаївська випічка
Я вже казала, що вона особлива — просто неймовірно смачна. І це в місті, де відчутні проблеми з водою: з крану може текти як чорна вода, так і червона або руда. Тому тут навіть не завжди є технічна змога скористатись водою. За все — величезна «подяка» мишебраттям з Росії. Але традиції Миколаєва незмінні: до сказу смачна випічка.
Але знаєте, яка ще особливість цієї випічки? Я два дні харчувалась власне булочками з сусідніх крамниць і розбавляла їх супчиком. Але не погладшала! Можливо це ще один феномен Миколаєва, не знаю. Але тепер розумію тих херсонців, які роками принципово їдять тільки миколаївський хліб.
До речі, смачну миколаївську випічку можна придбати майже всюди в Миколаєві: від супермаркетів до маленьких крамничок, де є хліб.
Миколаївські дворики
Доволі відомими і особливими є одеські дворики, які, щоправда, раніше з'явились у Херсоні, а от про миколаївські дворики якось мало зустрічаю. Але вони чарівні! В різних частинах міста можна побачити дуже охайні подвір'я, де вирощують фруктові дерева, овочі, квіти. Нерідко тут можна зустріти і справжні арт-об'єкти. І так — і в центрі, і в різних інших районах Миколаєва. Ця українська господарність та охайність неймовірно вражає та причаровує.
Ці дворики легко переходять в гамірні вулиці і знову оточують своїм затишком. Тому, навіть прогулюючись середмістям — самим серцем Миколаєва, ви також можете опинитись серед таких двориків.
Відчуття війни
В Миколаєві війна відчувається дуже сильно. Не Херсон, звісно, але Миколаїв подібний жах пережив тоді, коли Херсон був в окупації. Понівечені миколаївські будівлі, де вікна «зашиті» фанерою, — це сучасний миколаївський вайб. Тривога тут лунає часто, світло тут також зникає часто. В гудінні генераторів також не завжди ідеальним є зв'язок, але я жодного разу не чула від миколаївців нарікань на це. В цьому знову — миколаївська стриманість. Якщо б англійці поспілкувались з миколаївцями, вони б відчули рідне.
Меморіальні заходи і локації, де сум не просто огортає, а бере в заручники, в Миколаєві є. Я не йшла на відкриття цього меморіалу, бо мені не стане витримати це і не розплакатись та розклеїтись в усіх сенсах, тому прийшла за кілька днів, після відвідин Херсона. Але і це було важко. Я прекрасно пригадую обстріл Миколаївської ОДА в березні 2022 року: це було дуже і дуже страшно. Тепер тут — меморіал загиблим у російсько-українській війні.
Херсонці для миколаївців — особливі
До херсонців тут ставляться особливо: їх люблять, розуміють, цінують. Частенько можна отримати знижку на товари, особливо будівельні, якщо продавець дізнається, що ви — з Херсона. Миколаївці надто добре знають, що таке обстріли, наскільки це важко і страшно. Доки Херсон був в окупації, Миколаїв росіяни нещадно обстрілювали з лівого берега Дніпра. Я пригадую ці страшні часи. Здебільшого надвечір починались «виходи». Ми жили біля самого Дніпра і добре чули. Секунд за 20 в Миколаєві лунала тривога. Ми розуміли, що ще 30 — 40 секунд, максимум — пару хвилин — і прилетить. Так і було. Щодня.
Тому херсонцям тут здебільшого комфортно. Зокрема приїхати, щось придбати і повернутись додому. Дорога до Миколаєва з Херсона — це близько години часу: швидше, ніж іноді між берегами Києва.
Тому тут можна дуже неочікувано побачити херсонців — як наживо, так і в різних інсталяціях.
З Днем міста Миколаїв вітають у другу суботу вересня, але підготовка тривала задовго. Сітілайти з привітаннями від різних країн, нові інсталяції, — все це готували в Миколаєві ще влітку. І в цьому відчувався особливий вайб: величності, вдячності, але водночас — теплоти і затишку. Миколаївський дощ, який рясно поливав мене щоразу, як я приїздила останнім часом, теж про мене попіклувався, бо заряджав виключно тоді, коли поруч опинявся мій одногрупник із парасолькою. І що примітно, ми обидва — з Херсонщини. Зайвий доказ того, наскільки Миколаїв радий нам.
Читайте також: