Фанатів конкурсу пісні Євробачення називають єврофанами. Я — єврофанка з досвідом у 26 років. Іноді навіть страшно про це говорити: деякі хейтери конкурсу іще не народились, коли я знала напам'ять усіх учасників і доводила, що Кіркоров особливо любить красти саме пісні цього конкурсу. Так, першу трансляцію я дивилась 1998 року — у Херсоні можна було подивитись завдяки кабельному телебаченню, яке транслювало російські канали. Переважно російські.

За ці 26 років я впевнилась у тому, що насправді Євробачення — це не просто конкурс пісні: це ще й можливість просувати культуру своєї країни, а якщо потрібно — розповідати про її трагедію. І саме останнього дуже бояться росіяни, які насправді бояться всього, що просуває українську культуру, адже тоді стає зрозуміло, наскільки активно вони крали чуже і вбивали українців. Але про все поступово. І так, я спробую довести, що Євробачення нам дуже потрібно і саме зараз.

Європа потребувала культурного об'єднання після війни

Європа після Другої світової війни, 50-ті роки: триває відбудова. Саме в цей момент у Європейській мовній спілці народжується ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь у єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах, що є членами спілки. Ідея на той час була неймовірно сміливою з технічної точки зору: об'єднати кілька країн у велику мережу для єдиної трансляції на великій території було складною задачею. Втім, все вдалось: перший конкурс 24 травня 1956 року відбувся у швейцарському Лугано. 

З роками конкурс змінював формат і навіть назву (спочатку він називався Eurovision Grand Prix), систему оцінювання, але факт залишався фактом: з роками аудиторія конкурсу зростала, до нього долучались все більше країн — і вже 2004 року знадобилось проведення півфіналу, аби у фіналі виступала лише частина країн. Згодом півфіналів стало два. Сьогодні Євробачення об'єднує в середньому 37 — 40 країн в залежності від щорічних заявок. 

Євробачення і війни

 З роками Євробачення набирало популярності і вийшло далеко за межі просто пісенного конкурсу. У 90-х та 2000-х до конкурсу долучилось чимало країн Східної Європи — зокрема ті, які здобули незалежність від СРСР та в результаті розпаду Югославії. Це спричинило навіть певні ворожі випади в бік Євробачення від країн Західної Європи: мовляв в результаті голосування один за одного (сусідського, або блокового) конкурс перетворюється на змагання саме серед країн Східної Європи. Але згодом все стало на свої місця: змінили систему голосування — і висувати претензії до голосування за своїх стало принаймні нелогічно. 

А Східна Європа продовжувала брати участь у конкурсі попри війни. Приміром Хорватія, яка виборювала незалежність у війні 1991 — 1995 років, від 1993-го — учасниця Євробачення. За весь час від 1993-го Хорватія не брала участь у конкурсі лише 2014-го та 2015-го. Отже, під час кривавої і виснажливої війни країна все одно представляла свої пісні на міжнародному конкурсі. У 1999-му хорватську пісню, яка посіла четверте місце, переспівав росіянин Кіркоров. 

Доріс Драгович, яка представляла Хорватію у 1999-му

 Ізраїль бере участь у Євробаченні стабільно з 1973 року. Двічі країна вигравала конкурс підряд — у 1978 та 1979 роках, ще двічі — з перервою у 20 років: 1998 та 2018. Приймати конкурс у 1980 році (після перемоги країна має приймати наступний конкурс у себе) Ізраїль відмовився і конкурс проводили Нідерланди. Справа у тому, що бюджет Ізраїлю не дозволяв проводити конкурс вдруге поспіль. Ще й дати проведення конкурсу співпадали з важливим для Ізраїлю традиційним вшануванням Йом ха-Зікарон (Днем пам'яті), тому жодного розважального конкурсу просто не могло бути. Це був перший випадок, коли країна-переможиця відмовилась приймати конкурс. Втім, Ізраїль до того і після того стабільно бере участь у Євробаченні — попри постійні воєнні дії. Стабільно ізраїльські хіти Євробачення переспівує Кіркоров. А трансжінку Дану Інтернешнл, яка перемогла у 1998-му і власне стала чи не основною постачальницею хітів Кіркорова наприкінці 90-х, росіяни хейтять і досі, бо ж «сімейні цінності», «пропаганда ЛГБТ» .

Дана Інтернешнл

Один із найбільш драматичних прикладів щодо війн і Євробачення — це Грузія. Країна вперше взяла участь у конкурсі у 2007 році і посіла 12-те місце. Вже наступного року країну представляла... Діана Гурцкая з піснею «Peace Will Come». Переклад назви — «мир прийде». Пані не поточнювала, що це «руський мир» прийде в Грузію вже 8 серпня 2008 року, тобто за якихось три місяці після Євробачення. Таким чином, 2008 року присутність російського наративу на конкурсі була шаленою: представництво Грузії росіянкою (хай навіть із грузинським корінням), перемога Діми Білана від Росії та Олімпійський чемпіон з фігурного катання Євгеній Плющенко (він виступав у складі команди Білана), від якого на той час шаленіли вболівальниці по всьому світу. Гурцкая була і залишається пропагандисткою Путіна, яка підтримує війну в Україні. У 2009 році Гурцкая отримала статус Посла «Сочі 2014», як людина, яка популяризує ідеї Олімпійського і Паралімпійського руху в Росії та світі. У неї ще багато звань і титулів, вона щиро обласкана російським диктатором.

А що Грузія? Попри війну, країна все одно намагалась брати участь у Євробаченні. І навіть не стільки попри, скільки через. У 2009 році (тоді конкурс проводила Росія) Грузія заявила пісню з назвою «We Don't Wanna Put In» гурту Stephane & 3G. Європейська мовна спілка наполягала на зміні назви або й самої пісні, бо ж назва надто прозоро натякала на тодішнього російського прем'єра (тричі «ха-ха») Владіміра Путіна. Грузія не погодилась і її дискваліфікували. Попри війну і шалені проблеми Грузія все одно бере участь у Євробаченні, хай і не завжди навіть потрапляє до фіналу. 

Власне, я можу навести ще декілька прикладів участі країн у Євробаченні попри війну. Навіщо вони це роблять? Відповідь — далі, але не одразу. 

Росія і Євробачення

Росія намагалась брати участь у Євробаченні ще у складі СРСР. Так, ми цілком могли побачити Валерія (хто це?) Леонтьєва на конкурсі, втім, не судилось. Може це і на краще. Зрештою у 1994 році Росія дебютувала: мало кому відома співачка Юдіфь (Марія Кац) представила пісню «Вечный странник» і посіла 9-те місце. На цьому успіхи Росії на конкурсі стали на паузу і поновились лише завдяки Алсу у 2000 році. Були у Росії і злети: Діма Білан забезпечив у 2008 році перемогу країні. Кілька разів Росія посідала високі місця. Але без скандалу не обходилось жодного разу.

Традиційно «експертами» в Євробаченні для росіян були пропагандисти Задорнов, Жириновський, Соловйов і подібні їм. У численних студіях напередодні конкурсу вони традиційно поливали відбірним лайном Європу в цілому та окремих учасників. І все це — під соусом «побєдобєсія», адже Євробачення завжди поруч із 9 травня. Але це не заважало щоразу Росії відправляти своїх учасників на Євробачення. І щоразу Росія або зчиняла скандал (Тату у 2003-му, які вважали, що їх засудили; Юлія Самойлова у 2019-му, яка єдиною за всю історію від Росії і до фіналу не пройшла, і в жодну ноту не попала, та інші). Але щоразу про Росію згадували, росіяни пропагували свою «культуру», а в разі успіхів — знаходили свою аудиторію в Європі. 

Я не забула про відповідь на запитання «навіщо Євробачення під час війни». Вона — далі.

Україна на Євробаченні

Із трьома перемогами, одну з яких здобула на другий рік участі у конкурсі (2004 року), Україна вважається однією з найбільш успішних країн на конкурсі. Лише сім країн вигравали конкурс більше разів, ніж Україна. З 2000 року лише Швеція вигравала стільки ж разів, всі інші — менше. Наразі Україна — єдина з країн, яка завжди потрапляє до фіналу.

Успіхи України на Євробаченні не давали спокою Росії ніколи. У згаданих вище студіях, які незмінно транслювали в Росії і дуже часто — в Україні — російські пропагандисти чимдуж поливали українських учасників, вигадуючи нісенітниці. Руслану вони називали дикункою (за «Дикі танці», які Росія просто не зрозуміла і навіть не намагалась), а Джамалу відверто проклинали. 

Джамала (ліворуч) і Руслана

На російських пропагандистських каналах постійно лилась спаплюжена або й вигадана інформація про українських учасників конкурсу, а також про те, що насправді Євробачення — «конкурс для домогосподарок», який нікому не цікавий. Втім, лише фінал Євробачення 2023 року подивились близько 11 мільйонів глядачів. Це черговий рекорд конкурсу. Для порівняння: церемонію відкриття Олімпійських Ігор 2024 року можуть подивитись близько 300 тисяч глядачів. Ви чули від когось, що відкриття Олімпіади — це для домогосподарок? Я — ні. 

Україна не брала участі у Євробаченні у 2015 році через війну, а у 2019 — через скандал з Марув: після її відмови відмовились і інші претенденти. Але що відбувалось на конкурсі у цей час?

У 2015 році друге місце посіла росіянка Поліна Гагаріна з піснею A Million Voices (Мільйон голосів): про молитву і зцілення, про віру, про те, що ми «різні, але однакові», про «ми — люди світу» тощо. Правда, чудова пісня про мир? Від представниці країни, яка на той момент вже рік вела загарбницьку війну в Україні, розповідаючи всьому світові, що це українці воюють самі з собою, а зброю вони придбали у найближчому «воєнторзі» (у нас вже понад 30 років і магазинів таких немає). Чи варто додати, що Поліна Гагаріна підтримує режим диктатора Путіна, підтримує війну Росії проти України, є в базі «Миротворець» і має санкції РНБО, щоправда, лише від 2023 року? Але це ми знаємо зараз, а чи знала про це Європа всі ці 8 років від часу її участі у Євробаченні? Скоріш за все, не надто. Цитата з американського (!) видання «The Washington Post»: «Попри російську державну антигей-пропаганду, свисту в залі цьогоріч при виступі представниці Росії було трохи менше, ніж на Євробаченні-2014 (тоді росію освистали під час виступу і під час виставляння оцінок, — авторка блогу). Тому що Гагаріна виступила з досить теплою піснею про кохання, яке повинно всіх об'єднати». Тобто теплу пісню про об'єднання співала та, яка підтримала злочинний вбивчий режим. Британська «METRO»: «Росія вбачає своєю головною місією покращення свого іміджу з огляду на російські закони проти «гей-пропаганди». Вона намагатиметься спробувати змінити Євробачення, якщо стане і господаркою, і переможницею конкурсу «Євробачення-2016». Щось про Україну тут чутно? Ні? В низці інших провідних видань про Україну також було вкрай мало. А України на конкурсі не було... Добре, що у 2016-му Джамала перемогла і росіяни не доїхали до Києва у 2017-му. Але так діє лише тоді, коли наратив про Україну є щороку, а не один раз.

До речі, у 2014-му, попри освистування, російські сестри Толмачови посіли доволі високе сьоме місце. Українка Марія Яремчук стала шостою. Вона виступала у чорному і хотіла змінити пісню на менш веселу, адже в Україні щойно почалась війна. Втім, не дозволили. Але наратив про війну Росії в Україні на конкурсі був — і саме тому росіянок принаймні активно освистували. У 2015-му України не було — і ніхто нікого вже не освистував. 

У 2019 році Україна знову без Євробачення — третє місце посідає така собі Юлія Тимошенко від Євробачення — Сергій Лазарєв: пов'язаний з Росією, завжди десь поруч із переможцями, але не перемагає. Він же третім був і тоді, коли виграла Джамала. І власне, якби тоді Україна пропустила конкурс, у Лазарєва були всі шанси перемогти. Обличчя переможених стали мемом.

Лазарєв і Кіркоров під час оголошення результатів на Євробаченні 2016

У 2019 році, попри третє місце замість очікуваної перемоги, Лазарєв все одно змусив говорити про себе і свій номер, заслужив прихильність європейської публіки. А що Україна? А України не було. І про війну в Україні не було. А між тим Лазарєв також стане одним із головних путінських пропагандистів у 2022-му. Не допомогло навіть те, що Лазарєв під час Євромайдану жив в Києві, все бачив на власні очі, заявляв, що Крим — це не Росія. Його доволі активно цькували за це в Росії, але все припинилось в один момент — у 2022-му, коли Лазарєв став відвертим пропагандистом Путіна. Санкції РНБО він також має.

Я не забула про відповідь на запитання «навіщо Євробачення під час війни». Частину відповіді я вже навіть надала, але остаточна відповідь — далі.

«Help Azovstal right now!»

Попри те, що Євробачення позиціонує себе як музичний конкурс, як обійтись без політики і політичного болю, коли йдеться про представництво країни? Те саме власне відбувається і на Олімпійських Іграх: попри «спорт понад усе» там є місце і політичним інтригам, і політичним скандалам, і політичним позиціям. Війна — це частина політики, яка руйнує життя людей без запитання, що вони про це думають. Відтак, музичний конкурс, де є представництво країни, не може бути осторонь війни. 

На Євробаченні 2022 року після виконання пісні представник України Олег Псюк зі сцени закликав про допомогу: врятувати Маріуполь та Азовсталь. Попри те, що організатори конкурсу намагаються усунути політичні складові (Грузію свого часу ж дискваліфікували, бо ж надто резонувала пісня саме росіянам), гурт не дискваліфікували, жодних санкцій не застосовували. А між тим запити Google про Маріуполь та Азовсталь різними мовами просто шаленіли. Так Європа дізналась про жахи Маріуполя. І якщо це все гуглили домогосподарки, як кажуть росіяни, то це не має жодного значення: головне — що якомога більше людей дізнались про ці жахи. А далі будуть «20 днів у Маріуполі» і перший «Оскар» в історії України. Наразі ролик з виступу «Калуш» переглянули понад 32 мільйони разів. І навіть якщо десята частина загуглила про Маріуполь чи Азовсталь, це вже понад 3 мільйони людей. 

Переможний виступ «Калуша» на Євробаченні та вже знаменитий вигук про Маріуполь та Азовсталь

Я добре пригадую, як в окупованому Херсоні діти на майданчику співали «Стефанія, мамо». Мені було моторошно і водночас до нестями приємно. Але жаху було більше, адже це був час, коли до ФСБшників дійшло, що я в Херсоні і нас із чоловіком активно шукали. А тут — під самим носом у мене і ФСБ — діти співають пісню з Євробачення. Не знаю, як склалась доля тих дітей. Сподіваюсь, що добре. 

У 2023 році Україна не змогла провести конкурс — його підхопила Велика Британія і, здається, зробила все можливе, аби допомогти Україні. Це був дійсно неймовірний конкурс із потужним українським наративом. Шосте місце у підсумку і можливість говорити про Україну протягом кількох тижнів по всій Європі — це власне те, чого ми зараз так сильно потребуємо. І українці це робили. Роблять і зараз. Чудово, що Україна має представництво на Євробаченні кожного року. На жаль, ми не можемо собі дозволити не брати участь у конкурсі. Саме так: не можемо собі дозволити. Коли хтось говорить, що країна відмовилась через фінансові проблеми і нам так треба, просто пам'ятайте: це — російський наратив. Бо відмовитись через фінансові проблеми можуть собі дозволити виключно ті країни, які не мають війни. Їм не потрібно щосекунди доводити свою ідентичність, спростовувати російські наративи і розповідати про те, як їх знищують. А нам — треба. Інакше росіяни, які вкладають неймовірні кошти у пропаганду, посядуть наше місце і розповідатимуть про те, що це ми вбиваємо своїх же. Власне, вони це роблять вже 10 років — чого би їм змінюватись? 

Росіяни втратили Євробачення (з 2022 року їх дискваліфікували через війну в Україні і вони вийшли з Європейської мовної спілки), але це може бути тимчасово. Саме наша задача — зробити так, аби їх там не було, а про них знали правду. Пропустимо хоча б рік — про нашу трагедію швидко забудуть. І ті мільйони, які сьогодні вкладає в Євробачення Україна, — це ніщо у порівнянні з мільярдами пропаганди росіян. І якщо ми можемо завдяки мільйонам тримати свої наративи, це варто робити. Бо саме за це воюють на фронті. За те, щоб наших митців не називали росіянами, а чітко ідентифікували, що вони українці. За те, щоб кожен пересічний поляк, британець, бельгієць, італієць та інші європейці розуміли, що частина їхніх податків потрібна нам зараз, аби отримати зброю і відбивати атаки росіян. За те, аби кожен європеєць розумів, що українці в Європі опинились здебільшого не від щасливого життя, і ті негаразди, які іноді трапляються, — скоріше виняток, а разом ми — країна, яка хоче і прагне жити мирно. За те, аби кожен європеєць так само розумів, що ті, хто залишились в Україні, потребують їхньої допомоги. З Євробаченням це дійсно легше зробити, аніж без нього. 

Що ж до конкретних мільйонів, витрачених на участь України в Євробаченні та вічні провокативні закиди «все на дрони!», то за допомогою участі у цьогорічному конкурсі співачки від України вже збирають кошти на відновлення школи. А на футболці Альона Альона можна побачити заклик «Звільніть захисників Азовсталі». І європейці це бачитимуть, будуть цікавитись та розуміти, що відбувається в Україні. 

Альона Альона та Джері Хейл

Власне про збір на школу коментує Джері Хейл: «Нам хотілося транслювати щось, що точно зрезонує багатьом — іноземцям зокрема. І відбудова школи - це дуже важливо з багатьох причин. Одна з яких — це відбудова майбутнього. Майбутнього не тільки України, а й світу. Друга з причин — це те, що є діти, які позбавлені можливості навчатися у звичайних школах. Це близько мільйона дітей, але найстрашніше не тільки це. Це один із аспектів. А й те, що вони просто позбавлені свого дитинства. Тому наш меседж — це Unlock the Childhood, Unlock the Future. Україна просто показала, мені здається, всьому світу ще від початку повномасштабного вторгнення, що маленьких донатів не існує, тому що по донатику і по донатику збираються величезні суми. І ми розраховуємо, звісно, закрити цей збір, але нам необхідна допомога як України, так і всього світу. В рамках цього збору українці можуть зробити донат від 100 гривень, а іноземці — від 10 доларів».

І це власне той посил, який дійсно допоможе Україні, адже цивілізована Європа дуже сильно переймається долями дітей. Саме за викрадення дітей видали ордер на арешт Путіна. Звернувши увагу на 500 зруйнованих шкіл в Україні, співачки привернуть увагу і до трагедії України в цілому. Зібравши 10 мільйонів на відбудову цієї конкретної школи, співачки привернуть увагу до потреб набагато більших. Якщо на це потрібно витратити скількісь мільйонів гривень, то це того точно вартує. Саме це розуміють у країнах, які перебували або перебувають у війнах. І саме це зараз потрібно Україні. Хоча дійсно не лише це.

Дивіться Євробачення і підтримуйте своїх! Нас є кому хейтити — давайте ми своїх будемо підтримувати. Вони роблять добру справу. Навіть якщо конкретно ці люди нам не подобаються. 

Читайте також:

Про крадену українську музику на російському льоду