В річницю звільнення Херсона дякую Миколаєву
-
-
>
-
>
-
>
БЛОГ
3693
Я точно пам'ятаю, де була і що робила 6 лютого 2022 року. Я була в Миколаєві: приїхала на день відкритих дверей до Чорноморського національного університету імені Петра Могили.
Мені захотілось здобути освіту історикині — третю за ліком вищу освіту у своєму житті. Проаналізувала університети регіону — і обрала миколаївську «могилянку».
За 18 днів там, де я була, миколаївці швидко збирали оборонні споруди, а ще за кілька місяців у корпус ЧНУ прилетіла російська ракета. Втім, ані окупація, ані обстріли не спиняли мене і ЧНУ: я готувалась до іспитів, а університет працював.
Моє бажання здобути ще й історичну освіту до двох економічних було цілком логічне: я хотіла і хочу увічнити роботи і архів свого дідуся Августа Вірлича в науці, максимально оцифрувати і розповісти світові про те, про що він не встиг. А розповідати, повірте, є про що.
Втім, ті, хто хоч раз із ним спілкувався, точно знають: його життя було замало, аби всі ці знання подати у повному обсязі в письмовому вигляді. А прожив дідусь 85 років. Втім, він це все структурував і зберіг. А наша родина, наче на єдиному подиху, передала архів мені, бо таку нарвану на історії міста в родині знайшли одну. Втім, інші — надійна підтримка. Тримайте фото дідуся різних років. До речі, він був у витоків херсонського Народного Руху України. А ви як думали ))
Щоб багато не пояснювати: архів дідуся ми зберегли в окупації, а 11 грудня 2022 року — за місяць після звільнення Херсона — він опинився у безпечному місці. Вивозили під обстрілами. Але головне — вивезли.
24 лютого 2022 року вперше прилетіло в Херсон і Миколаїв. У мене жодного сумніву не було, що я таки вступатиму до обраного вишу. Ми кілька разів змінювали локації, аби нас не знайшли ФСБшники. А вони шукали. Зі мною була моя електронна книжка, ноутбук, мобільний, а книжкові крамниці робили знижки та безкоштовно пропонували електронні книжки для мешканців окупованих територій.
Чи варто говорити, що я скористалась пропозиціями і завантажувала те, що мені знадобиться для підготовки до екзамену?
Мене підтримували у приймальній комісії: вони — під обстрілами, я — в окупації. І так ми продовжуємо жити і зараз, тільки тепер Херсон — під страшними обстрілами, а Миколаїв оговтується, хоча росіяни і не дають йому забути жахи та почати жити повноцінно. Будинки Миколаєва понівечене, але небо і листя яскраві, а люди, хай і з сумним поглядом, але спраглі до життя.
Я раніше не сприймала Миколаїв так тепло, як зараз. Він не був для мене душевним — зараз став. І миколаївчани — чарівні люди. Вони не лише добре знають, що довелось пережити херсонцям, а ще й дуже нас підтримують. Люблю це місто і дякую йому! Особливо дякую в першу річницю звільнення Херсона від руснявої навали.
P.S. Цей текст я писала, одночасно складаючи свою передостанню сесію в миколаївському виші.
