Листопад 11

12 Листопада 2023, 22:30
Херсон, площа Свободи. 11 листопада. Херсонці зустрічають українських військових. Фото надав Микита Борисов БЛОГ 3935
Херсон, площа Свободи. 11 листопада. Херсонці зустрічають українських військових. Фото надав Микита Борисов

Початок листопада. По місту потроху зникають російські прапори, московити примовкли, і якось менше вештаються вулицями і їздять на своїх «Тиграх» та БТРах. На ринку, заповненому вщент ятками з алкоголем, впали продажі. Щось відбувається. Не зовсім зрозуміло лише, що саме. А потім почалась темрява. По місту зникло світло, всюди. Зникла вода, зв'язок, інтернет. Не стало централізованого опалення. Але з'явилась надія. І відчуття змін…

Проте це було пізніше. А раніше…. 

Раніше — кінець того страшного лютого 22 року. Перші ракетні удари росіян по тоді ще цілому аеропорту в Чорнобаївці, перші бої на Антонівському мосту, перші жертви, і прориви нашої оборони. Далі — розстріли наших тероборонівців в парку, і тіла, які декілька днів не могли поховати. Перші удари російських Градів по місту, і перші перелякані діти в бомбосховищах. Вбиті мирні мешканці. 

В той час місто перетворилось на величезний мурашник. Хто як міг, допомагав нашій армії, волонтерив або був залучений до оборони. 

А потім — російські солдати та техніка на вулицях міста. Окупація. І мітинги. Величезні, багатотисячні. Люди, огорнуті українськими прапорами, вийшли перед повністю озброєними російськими військовими показати, що Херсон — це Україна. Є і буде. Звичайно, буде. Лише б дочекатися наших…

Мітинги стали жорстко розганяти. Спеціально муштровані для цього росіяни. Почались репресії, по всьому місту рискали російські спецслужбовці, вишукуючи проукраїнські налаштованих людей. Роботи росіянам було багато. 

Місто поступово втрачало своїх мешканців. Великі колони з автівок вишикувались на єдиних шляхах виїзду з окупації. Ризикуючи та рятуючись від такого небажаного та страшного «русского міра». Хтось залишився, щоб тримати місто, тримати український дух. І чекати… 

Далі — заблочений інтернет, українські сайти, український зв'язок. Майже відсутня можливість зв'язатись з близькими на Вільній Україні. І спекотне та липке літо в окупації. 

Серпень. День Незалежності. Шостий довгий місяць російської окупації. І таке важливе свято. Його символічність розумієш тоді, коли втрачаєш волю, коли тобі вказують прийшлі чужинці, що треба робити, і як себе поводити. Перед цим, кацапи повісили свій прапор на найвищу телевізійну вежу Херсона. І дуже пишались, зняли відео, всюди його шерили. Щоправда, повісив він там не довго, бо південний український степовий вітер швиденько з ним розправився. 

Люди чекали…. І робили, що могли, щоб наблизити таку омріяну волю. 

Кінець вересня. Російський шабаш під назвою «референдум». Цілих п'ять днів проходило «голосування за приєднання до РФ», яке херсонці намагались оминати. Але ж кацап такий, що сам прийде до тебе додому, та й ще з автоматом. Ходили по хатах та квартирах з урнами, й змушували «голосувати». Було й таке. 

Місто притихло. Колись галасливе південне місто перетворилось на тиху пустку, без життя. Росіяни витягували його з міста, витягували всі ресурси. Але жила віра. Віра в Україну та нашу армію.

Ця віра ставала ще яскравішою, коли херсонці чули звуки боїв на лінії фронту, бачили влучні удари наших військових по місцях дислокацій окупантів в місті. І заздрили птахам, адже вони вільні, вони бачать наших… По всьому місту борди «Росія тут навсєгда», і російські прапори. І солдати ворожої армії. Брудні та ласі до наживи.

Дерева потрохи втрачають своє листя, розцвітають хризантеми. Настає листопад. І новини з фронту, де наші потроху підходять до міста. Кожну звістку, кожну новину читали. А потім і новини майже зникли, оскільки не було зв'язку. Лише чутно було більш гучні звуки боїв, наче фронт наближається, наші йдуть….

Одномоментно місто захлинула радісна ейфорія. Місто вкрилось жовто-блакитними кольорами, усмішками та сльозами. І бажанням скорше побачити наших, бо вони ж в місті! Те, чого чекали довгих вісім з половиною місяців, бачили у снах та мріях, нарешті здійснилась. Наша армія в Херсоні, Херсон - вільний! З важкими боями вони прорвались до міста, з важкими втратами. Але досягли, і зробили. Ми повернулись додому. Херсон повернувся в Україну, те, що він і не втрачав у своєму серці. Те, що вже й не втратить. Осяяні славою, вкриті квітами та обіймами, наші воїни зайшли в місто. А ми вдихнули та відчули найголовніше — таке бажане повітря Свободи. 

Збіглі кацапи не залишили просто так Херсон. Обікравши все, зруйнувавши, вони почали мстити. Почали розстрілювати місто, вбивати людей. Знаходячись на не дуже вдалих позиціях на Лівому березі, вони роблять те, що якраз й вміють. Вбивати, грабувати, ґвалтувати, руйнувати. Ми ніколи не забудемо все, що було і є. І ніколи не пробачимо. Ніколи… 

А Сили оборони прямо зараз з важкими боями відвойовують кожен метр української землі…

Коментар
23/07/2024 Понеділок
22.07.2024